УРОК 2

Тема. Народні традиції етикету. Звичаї, обряди та традиції різних народів. Правила етикету. Умови співжиття людей різних народів

Мета: збагачувати знання учнів про звичаї, обряди та традиції різних народів; ознайомити з їх правилами етикету; розширювати кругозір; виховувати шанобливе ставлення до традицій різних народів.

Обладнання: карта світу, слайди, проектор, енциклопедія «Я пізнаю світ», подорож-гра «Традиції і звичаї різних народів».

ХІД УРОКУ

I. Організаційна частина

II. Актуалізація опорних знань учнів

1. Читання вірша.

«Доброго ранку!» — мовлю за звичаєм.

«Доброго ранку!» — кожному зичу я.

«Доброго дня вам!» — людям бажаю.

«Вечором добрим!» — стрічних вітаю.

І посміхаються у відповідь люди —

Добрі слова ж бо кожному любі.

(В. Бірюков)

2. Бесіда за змістом вірша.

III. Вивчення нового матеріалу

1. Словникова робота.

Етикет (з французької мови «ярлик», «етикетка») — норми поведінки і правила ввічливості в товариствІ. Стосунки між людьми починаються з привітань і вміння дякувати. Вітатися прийнято не тільки зі знайомими людьми, а й з тими, з ким спілкуєшся. Перші вітаються молодші зі старшими, чоловіки — з жінками. У привітанні важливі не тільки слова, а й жести, міміка, приязна усмішка. Українці, вітаючись, кладуть руку на серце або вклоняються. Деякі народи Африки вітаються носами або піднімають стиснуту в кулак руку. За давньою китайською традицією, людина повинна подивитися у вічі старшому двічі: коли вітається і коли прощається.

Українці, вітаючись зі старшими, неодмінно знімали головний убір, але цей звичай є не тільки в українців. Одні дослідники вважають, що у давній Русі раб у такий спосіб показував свою поголену голову, щоб ні в кого не було сумніву, що він — невільник. Інші стверджують, що рицар знімав шолом, звіряючись зустрічному в добрих намірах. Попри все, звичай цей — ознака культури. Звідси чотири підвалини етикету: моральність, доцільність, естетичність, традиції.

Традиції — досвід, норми поведінки, моральні цінності, уявлення людей, що склалися історично і передаються із покоління в покоління.

Загально визначений порядок, традиційно встановлені правила поведінки певного народу називаються звичаєм.

Обряд — це встановлені звичаєм дії.

Традиції, звичаї, обряди об’єднують минуле і майбутнє народу, стають охоронцями ладу у взаєминах з іншими людьми.

2. Розв’язування ситуативних завдань.

Висловіть своє ставлення до звичаїв:

• бажати здоров’я тому, хто чхне;

• садовити людину, яку поважаєш, на почесне місце;

• відзначати важливі події бенкетом;

• пов’язувати новонароджених хлопчиків синьою стрічкою, дівчаток

— рожевою.

3. Ознайомлення з правилами етикету.

Проблемні завдання. Визначення правил етикету.

— Які правила етикету застосовують в різних ситуаціях? (Відповіді дітей.)

— Є етикет знайомства, привітання, прощання, існують правила прийому гостей, правила поведінки за столом.

Етикет будується на золотому правилі моральності — поводься з іншими людьми так, як ти бажаєш, щоб поводилися з тобою.

Ввічливість і тактовність — це не слабохарактерність і не потакання вадам інших людей, а — мистецтво ґречностІ. Ще стародавній філософ Епітет пояснював, що людина має слухати вдвічі більше, ніж говорити. Мудрець наполягав:

— Краще слухати, ніж говорити.

Хтось запитав:

— Чому?

Мудрець відповів:

— Недарма Бог дав нам один язик, а пару вух.

В XVII столітті у Франції побачила світ книжка, яка згодом стала відомою у всій Європі «Як стати людиною з гарними манерами».

4. Ознайомлення зі звичаями і традиціями різних народів. Робота

з картою. Розповіді учнів із демонструванням слайдів і показом на карті

відповідних країн світу.

— Більшість звичаїв народилися в давнину. їх, як коштовний скарб, батьки заповідали дітям. Від дітей звичаї переходили до внуків тощо. Деякі звичаї відмирали і забувалися. Але кращі з них, сповнені мудрістю й добротою, живуть між людей і досІ. Досить згадати звичай, коли дорогих гостей ми стрічаємо хлібом-сіллю на вишиваному рушнику. Коли ж хто від’їздить в далеку дорогу, то на згадку про себе садить дерево.

По-своєму щедро вшановують дорогого гостя жителі Середньої Азії. Вони дарують йому тюбетейку, надягають шовковий халат, садять на почесному місці й ведуть довгі статечні розмови з а духмяним чаєм.

А от якути, коряки, ескімоси чужу, незнайому людину, яка завітала чи в непогоду прибилася до їхнього житла, ніколи ні про що не стануть розпитувати. Вони проведуть її в арангу, посадять біля вогнища і дадуть гарячого наваристого бульйону. Хазяйка ретельно обтріпає з одежі сніг і прилаштує із взуттям сушитися. Щось подібне ми бачимо і в росіян. Гостя обов’язково запросять попаритися в лазнІ. А вже потім ставлять перед ним самовар і частують.

Мудрий звичай, пов’язаний із гостинністю, існує в жителів Сибіру — краю щедрого, але суворого. Майже скрізь тут дрімуча тайга. Пробираєшся день, уже й харчів не стає, ноги мліють, а хащам ні кінця, ні краю. Коли це стоїть хатка. У хатці жодної живої душІ. А тим часом і сухі дровця та біля пічки, і сірники, і крупа та сіль на юшку. То в сибіряків-мисливців давнє правило — в тайгових сторожках лишати для втомленого подорожнього все необхідне.

У кожного народу — хай би в якій стороні побував — найрадіснішою новиною є народження дитини. Прадавній звичай пов’язаний із народженням дитини у грузинів. Вони впродовж багатьох років берегли в сім’ї дитячу колиску — аквані, а потім передавали у спадок. Грузини вірили, що від того не переведеться їх рід, а зв’язок і дружба між батьками і дідами будуть у них щирі, міцні, довговічні.

Хочеться згадати один звичай індонезійців. Країна Індонезія цікава тим, що розташована на кількох тисячах островів. Сім’ї в індонезійців багатодітнІ. Дорослі дуже люблять малят, дають їм повну волю, на пустощі й бешкети дивляться крізь пальцІ. А от коли захворіє дитина, батьки квапляться змінити їй ім’я. Індонезійці вірять, що досить позбутися нещасливого імені — й напасть обов’язково полишить маля.

Чимало є різних звичаїв, пов’язаних із посвятою дітей в життя.

У киргизів існує «Свято розтинання пут». Коли малюк зіп’ється на ноги, його виводять з оселі, ставлять біля порога й чорно-білою повстяною поворозкою стриножать. На протилежному боці двору шикується гурток дітей. Хто із них домчить до хлоп’яти і розріже пута — тому найщедріший гостинець.

У країні Бірмі — «Свято обстригання волосся». Кожному синові батьки урочисто вистригають на тімені пасомко, і мама вплітає його у свою зачіску. Чим більше народжується в сім’ї дітей, то пишнішою стає мамина зачіска. Такій мамі люди виявляють велику шану.

У жаркій далекій Африці є країна Буркуна-Фасо. Один із народів, що там проживають, зветься мосІ. У них є дивакуватий звичай. Всі мосі роблять собі на тілі різної форми порізи й насічки. Після них лишаються шрами. Скажімо, шрами, що йдуть від перенісся по правій щоці свідчать, що перед вами особа значного роду. Хрестик на лівій щоці сповіщає, що у особи є брат-близнюк.

Безліч у кожного народу й весільних звичаїв. В Україні молодий переносить молоду через поріг своєї хати на руках. Після цього їй легко буде жити з ним увесь вік. Як розплітали молодій на весіллі косу, то садовили її на діжу. Це означало, що тепер вона дбатиме про хліб у своїй господі.

В абхазців нареченій, як вона заходить у дім свого судженого, мажуть губи медом. Це для того, щоб дружина з неї вийшла несварлива, а лагідна і солодкоголоса.

У багатьох народів Індонезії наречений із нареченою, щоб запанувала між ними злагода, їдять на весіллі з однієї тарілки. Крім того, їх щедро обсипають рисом, вірячи, що в подружжя буде рясно діток.

У деяких гірських жителів В’Єтнаму головує в родині не чоловік, а жінка. І сватається не парубок до дівчини, а навпаки. Після весілля чоловік переходить жити до господи своєї дружини і стає членом її роду. Саме чоловік няньчить у сім’ї малих дітей, носить їх у рядні за плечима під час польових робіт. А коли базарного дня подружжя вирядить на торг, то жінка гордо крокує попереду з порожніми руками, а нав’ючений кошиками й торбами чоловік покірно плентається позаду.

У кожного народу є безліч звичаїв, пов’язаних із працею, проводами зими, початком весни, збиранням врожаю. У нас в Україні починають жнива танцями і піснями. А дійшовши до останньої загінки, обов’язково лишать на лану кущик жита, перев’яжуть стрічками, а зерно витрусять на землю, щоб нива гарно родила на майбутнє.

В Індії багатьох тварин і досі мають за священних істот. Буває, забреде корова на гомінку, заповнену машинами вулицю. Усі водії поступаються їй дорогою. Побожно ставляться індійці і до мавп.

Гарний звичай, що засвідчує ніжну любов до живої природи, бережуть молдавани. На самісінькому початку весни вони дарують один одному сплетену з червоних і білих ниток маленьку квіточку — мерцишор. Носити її при собі необхідно до тих пір, поки вкриються буйним цвітом фруктові дерева. А потім, щоб збулися всі твої бажання і мрії, її потрібно прив’язати до гілочки якого-небудь дерева.

Від німців наприкінці XIX століття до нас, як і до багатьох інших народів Європи, прийшов звичай прикрашати на Різдво, Новий рік ялинку.

Донині збереглися у болгар новорічні вітання за старим звичаєм — відвідувати родичів, друзів і легенько бити їх по спинах прикрашеною гілкою кизилу — символом здоров’я, промовляючи слова з обрядових пісень.

IV. Узагальнення та систематизація знань

1. Робота в парах.

Складання діалогів на задані теми із застосуванням етикетних формул: «У бібліотеці», «У кінотеатрі», «У магазині».

2. Розігрування діалогів на задані ситуації.

Ситуація 1

— Тетянко, з’їж іще цукерку.

— Цукерки дуже смачні, але мені солодке не до вподоби.

Ситуація 2

— Миколко, ходімо грати у футбол.

— Я вже пообіцяв мамі допомогти прибрати.

Ситуація З

— Андрію, залишайся чергувати замість Сергія після уроків.

— Не можу сьогодні затриматися навіть на хвилину, бо йду на прийом до лікаря.

3. Виголосити речення-подяку, використовуючи щоразу інші етикетні слова (дякую — щиро, сердечно, щиросердечне, безмежно, від усього серця, від

глибини душі тощо).

4. Складання міні-творів.

«Ніщо не коштує нам так дешево і не ціниться так дорого, як ввічливість».

«Точність — ввічливість королів».

V. Підсумок уроку