УРОК 2

Варіант 1

Тема. Національні особливості етикету. Звичаї, обряди та традиції українського народу. Моральні цінності та норми поведінки. Українська гостинність

Мета: ознайомити зі звичаями, обрядами та традиціями, правилами етикету, моральними цінностями українського народу; на основі практичних дій вчити основним правилам поведінки; формувати якості української моралі; виховувати повагу та інтерес до народних традицій.

Обладнання: святково прибраний клас у дусі української світлиці, вишиті рушники, скатертина, український посуд, пучок калини, зразки крашанок.

ХІД УРОКУ

І. Організаційна частина

Учитель

Цвітуть в полях ромашки білі,

В гаях щебечуть солов’ї.

Ми живемо в Україні,

На цій святій землі.

II. Повідомлення теми і завдань уроку

Розповідь учителя з елементами бесіди.

— Україна — країна смутку і краси, радості і печалі, розкішний вінок із польових квітів та різнобарвних стрічок, над якими світять яскраві зорі. Це історія мужнього народу, що віками боровся за волю, за щастя.

Історію свого народу можна пізнати, вивчаючи його обряди, звичаї та прикмети. В усіх народів світу існує повір’я, що той, хто забув звичаї своїх батьків, карається Людьми і Богом. Він вештається світом, як блудний син, і ніде не може знайти собі притулку, бо він — втрачений для свого народу.

Тож давайте сьогодні ми познайомимося із деякими обрядами і традиціями наших предків.

III. Повідомлення нового матеріалу

— Який ви знаєте ви знаєте звичай, що існує в українському народі, коли зустрічають гостей?

(Гостей зустрічають із хлібом та сіллю на вишитому рушнику.)

— Так, діти, правильно. Вишитий рушник...

Скільки тепла і любові вкладено в працю! Від сивої давнини і до наших днів, в радості і горі рушник був часткою нашого побуту.

В народі говорили: «Хата без рушників, що родина без дітей!»

Був в Україні і зараз існує такий звичай. Весною, коли зеленіли хліба, люди виходили в поле, несучи на руках рушник із хлібом-сіллю, щоб був гарний урожай. Цей рушник називався обрядовим.

Без рушника, як і без пісні, не обходилися народження, одруження, смерть людини.

Колись в Україні не було такої дівчини, щоб не вміла ткати або вишивати. За давнім звичаєм, як тільки дівчина підростала в сім’ї, мати турбувалася про рушники. Довгими осінніми та зимовими вечорами молоді дівчата вишивали рушники. Коли йшла робота над вишивкою, то дівчата співали пісні:

З вечора тривожного аж до ранку Вишивала дівчина вишиванку.

Вишивала дівчина, вишивала,

Чорну і червону нитку клала.

Вишиті рушники створюють сімейний затишок, зміцнюють сім’ю.

Які кольори часто зустрічаються на рушниках? (Чорний і червоний)

— У кожного кольору своя історія. Діти, може ви знаєте, що означає чорний колір? (Це колір смутку, родючої землі.)

— А що означає червоний колір? (Це колір калини, яку завжди любили і шанували в Україні.)

— Калина, верба, тополя, мальви, чорнобривці — одвічні символи українського народу. Не було села, а в ньому — хати, де б не палахкотіли

під вікнами мальви і чорнобривці — ці незрадливі обереги нашої духовної спадщини. Всім, хто вирушав у далеку дорогу, вони нагадували там милу землю, де мати народила.

Діти виконують уривок із пісні «Чорнобривці».

— Разом із пробудженням природи від зимового сну в Україні починається цикл народних весняних свят, пов’язаних із стародавніми літами і віруваннями, що супроводжуються піснями, іграми та хороводами. Народний образ весни — це образ краси, сили та надії. У нашого народу є багато весняних свят: Стрітення, Масляна, Обретіння, Явдоха, Сорок святих, Вербна неділя, Великдень, Івана Купала та багато інших.

Одним із найцікавіших звичаїв наших предків є закликання весни. Ой, весна, весна та весняночка,

Ой, де ж твоя донька, та паняночка.

Вона, ця вродлива дівчина або молодиця, — дуже багата, від неї люди сподіваються щедрих ланів, а тому виглядають рано-вранцІ. До схід сонця вибігають на горби, стають на воротах і запрошують, закликають її піснями.

Прийди, весно, прийди,

Прийди, прийди, красна,

Принеси нам збіжжя,

Принеси нам красок-квітів.

— Діти, а чи ви знаєте, як допитувалися про дари Весни?

Ой, весна красна, що ти нам принесла?

Ой, винесла тепло і добре літечко!

Мали м дітонькам побіганнячко,

Старим бабам посіданнячко,

Красним дівонькам та співаннячко,

А господарям та роботячко.

На Сорок святих печуть із тіста пташок на честь жайворонків, що повертаються із вирію.

Закликають весну звичайно жінки, дівчата і діти. Це буває на Сорок святих, і на Теплого Олексу, і на Явдоху, а іноді — напередодні Благовіщення. Час закликання весни залежить від місцевості та кліматичних умов року — ранньої або пізньої весни.

До обрядів також належать різні ігри, одна з них — «Подоляночка», в яку зараз ми пограємо. (Всі діти грають у гру «Подоляночка».)

— Діти, на вашу думку, яке свято вважається чи не найбільшим святом року? (Великдень)

— Так, правильно, молодці.

Великодні свята багаті своїми народними звичаями — це приготування різних святкових смачних страв. А які ж це страви? (Печуть солодощі, фарбують яйця, готують ковбасу.)

— Найважливішим є випікання Пасхи. Кожна господиня охороняє таємницю випікання своєї Пасхи.

У жодного народу немає таких писанок, як у нас на УкраїнІ. Писанку розписували ще наші пращури, вони відображали в них свої погляди, вірування. Яйце відвертало від людей лихі сили. Наші предки вірили, що писанки мають магічну силу, і тому дарували їх один одному на свята.

Ще одним літнім святом, яке люблять діти, є свято Івана Купала — найпоетичніший український обряд. На це свято купальські вогні запалюються у кожному селі поблизу водойми. Багате це свято на пісні, ігрища, гадання. На Івана Купала вода вважається цілющою, тож і намагалися пройти до схід сонця босоніж по росі, набратися сили.

Люди також надавали перевагу і лікарським травам, зібраним саме в цей день.

VI. Підсумок уроку

— Ось, діти і підійшов до кінця наш урок. На цьому уроці ви дізналися багато нового про наші українські звичаї та обряди.

— Що нового дізналися?

— Що сподобалося?

— Про що хотіли б дізнатися ще?

Учитель на українському рушнику, уквітчаному калиною, подає дітям хліб і сіль. Це символізує велику гостинність українського народу.