Урок № 1. Музика мого народу (вступний урок до теми)    

Вступ
Літо, канікули, ліс, море, річка … Приємні зустрічі, спогади… Як їх багато! Скрізь, де б ви не відпочивали, що б не робили, вашою постійною супутницею була музика. Вона народжується під час праці й відпочинку, у хвилини радості і смутку. Особливо це стосується пісні.

З народного напившись джерела,
Як із Дніпра бере веселка воду,
О рідна пісне, знову ти прийшла
До матері й до батька – до народу.
О пісне! Від народу кров і плоть
Ти узяла, щоб лиш йому служити,
Тебе ніхто не може побороть,
Бо вільний дух твій – правдою повитий.
М. Рильський

Пісні живуть поруч із людиною багато тисячоліть. У них – минуле й сьогодення народу, його краса і велич.

Легенда про пісню
„Покажіть мені народ, у якого би було більше пісень”, - сказав Микола Гоголь про український народ та українську пісню. Послухайте легенду.
Якось Господь Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи обрали елегантність і красу, угорці – любов до господарювання, німці – дисципліну і порядок, діти Польщі одержали здатність до торгівлі, італійці дістали хист до музики…
Обдарувавши усіх, підвівся Господь Бог зі святого трону і раптом побачив у куточку дівчину. Вона була боса, одягнута у вишиванку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові багрянів віночок із червоної калини.
- Хто ти? Чого плачеш? – запитав Господь.
- Я – Україна, я плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові і пожеж. Сини мої на чужині, на чужій роботі, вороги знущаються з народу, у своїй хаті немає правди й волі.
- Чого ж ти не підійшла до мене раніше? Я вже всі таланти роздав. Як же зарадити твоєму горю?
Дівчина хотіла вже йти, та Господь Бог підняв правицю і зупинив її.
- Є в мене неоціненний дар, який уславить тебе на цілий світ. Це – пісня.
Узяла дівчина-Україна подарунок і міцно притиснула його до серця. Поклонилася низенько Всевишньому і з ясним обличчям та вірою понесла пісню в народ.
Живе пісня – живе Україна.

Відомості про створення пісні „Ще не вмерла Україна”
Кожна українська пісня має свою історію (створення, виконання…). Доля багатьох пісень схожа на долю нашого народу. Коли він оживав, воскресав – оживали, воскресали і його пісні. Коли його гнітили неволя і духовне рабство, – народна душа наче ховалася, завмирала, хоч ніколи не вмирала. Багато патріотичних пісень продовжували існувати нелегально, вселяючи в серця віру в краще майбутнє. Їх суворо забороняли, але вбити не змогли. Це стосується і пісні «Ще не вмерла Україна».
У 1862 році Павло Чубинський склав вірш «Ще не вмерла Україна, який одразу впав в око царським властям. Через рік Чубинський потрапив до заслання за свою незмірну любов до України, а заборонений вірш довгий час потайки читали і співали на різні мелодії.
Український композитор Михайло Вербицький склав свою мелодію до цього вірша. Саме його варіант мелодії найбільше закарбувався у пам’яті слухачів.
У 1990 р. пісня «Ще не вмерла Україна» вперше офіційно прозвучала в Києві у виконанні чоловічого хору з Польщі «Журавлі» під керівництвом Романа Реваковича. Послухайте її.

Слухання. Пісня „Ще не вмерла Україна”

Розповідь про гімн України
У 2003 р. перший куплет та приспів пісні «Ще не вмерла Україна» затвердили як держ
авний гімн України. Антоне, як ти гадаєш, чому саме її? Напевне, тому що історія пісні, її зміст і характер музики відповідають устремлінням українського народу.

Державний гімн – це офіційний національний символ держави, так само як державний герб і прапор.

Державним гімном починається кожен ранок країни. Його виконують на урочистостях, офіційних прийомах, а також на честь держави, яку представляють спортсмени – переможці.
На знак любові й поваги до своєї батьківщини державний гімн слухають стоячи, а військові при цьому віддають честь.

Слухання. Державний гімн України

Бесіда про професійну, народну музику та професійну в народному дусі
Пісня «Ще не вмерла Україна» пов’язана з іменами певних авторів, тому її віднесемо до групи професійних.

Пісні, автори яких нам відомі, називають професійними.

Є пісні, які складали талановиті люди з народу. Вони передавалася з уст в уста, від сім’ї до сім’ї, від села до села, від покоління до покоління. Їх називають народними.

Пісні, створені народом, називають народними.

На відміну від народних пісень, автори яких відомі лише у виняткових випадках, професійні пісні писали і пишуть композитори і поети.
Досить часто професійні пісні за своїм характером і змістом схожі на народні, тому їх називають професійними піснями, написаними в народному дусі, народному характері.
Послухайте декілька українських пісень і визначте, народні вони, професійні чи професійні в народному дусі.

Слухання. Визначення пісні
Пісня «Ой гиля, гиля, гусоньки, на став»
Прозвучала українська народна пісня «Ой гиля, гиля, гусоньки, на став».
Отже, пісня ця народна.

Слухання. Визначення пісні
Пісня „Балада про мальви”
Прозвучала пісня „Балади про мальви” на слова Богдана Гури і музику Володимира Івасюка. Отже, ця пісня є професійною.

Слухання. Визначення пісні
Пісня «Зоре моя вечірняя»
Ми прослухали пісню «Зоре моя вечірняя». Її можна віднести до професійних у народному дусі.
Професійну музику іноді важко відрізнити від народної тоді, коли вона написана в народному дусі, адже народні мелодії зберігаються в пам’яті композитора і своєрідно виявляються в його власних мелодіях.

Розповідь про пісню „Зоре моя вечірняя”
Пісня «Зоре моя вечірняя» написана видатним українським композитором Яковом Степовим на слова Тараса Григоровича Шевченка.
Поет, перебуваючи на засланні «в степу безкраїм за Уралом» написав поему «Княжна», уривок з якої став основою пісні «Зоре моя вечірняя». Мелодія пісні близька до народної, відзначається простотою і щедрістю. У творі оспівується, хоч і з сумом, краса української природи.
До цього уривку з поеми «Княжна» зверталися декілька композиторів. Микола Лисенко написав свою мелодію. Вона дуже близька за характером до мелодії Якова Степового, яку ми зараз розучимо.

Розучування. Пісня „Зоре моя вечірняя”
 

1. Зоре моя вечірняя,
Зійди над горою.
Поговорим тихесенько
В неволі з тобою.
2. Розкажи, як за горою
Сонечко сідає,
Як у Дніпра веселочка
Воду позичає.
3. Як широка сокорина
Віти розпустила...
А над самою водою
Верба похилилась.