Тема: Людські чесноти. Ввічливість.

Мета: уточнити, розширити уявлення учнів про ввічливість, учити користуватися ввічливими мовними формами; виховувати повагу, чуйність, стриманість; донести до свідомості дітей, що краса людини — не лише у словах, але й у вчинках.

Обладнання: анкети «Мені потрібен друг на все життя», скринька, тексти художніх творів, іграшковий гномик, кольорові олівці, малюнок квітки.

ХІД УРОКУ

І. ОРГАНІЗАЦІЯ КЛАСУ

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

1. Заслуховування варіантів зміненого вірша О. Секатовича.

2. Творча робота «Мені потрібен друг на все життя».

(Написані роботи вкинути до класної скриньки.) «Мені пощастило...* «Я хочу разом з...» « Хочу дружити з...» «Ще не знаю...»

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

Бесіда.

— Що ви вже знаєте про ввічливість?

— Наведіть приклади ввічливої поведінки вдома, у школі чи на вулиці.

IV. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Бесіда.

— Які риси характеру допоможуть вам підтримувати гарні

стосунки з приятелями, однокласниками, членами своєї родини?

(Діти, зазвичай, називають «ввічливість».)

— Яку людину можна назвати ввічливою?

V. ПОВІДОМЛЕННЯ ТЕМИ І ЗАВДАНЬ УРОКУ

Сьогодні ми ще більше дізнаємось про правила культурної поведінки, будемо вчитись відрізняти ввічливу людину від неввічливої.

Ви зрозумієте, що ввічливість має бути не тільки у словах, але і в душі кожної людини, в її вчинках.

VI. ПЕРВИННЕ СПРИЙНЯТТЯ ТА ОСМИСЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ 1. Опрацювання статті «Ввічливість» (с. 40—41 підручника).

— Прочитайте перший абзац. Назвіть ввічливі слова. Що змінюється, коли вживаєш ввічливі слова?

— Прочитайте другий і третій абзаци. Назвіть слово, протилежне за значенням до слова «ввічливість*. До чого призводять грубість, злість, агресія?

— Прочитайте останній абзац. Як називають людину, що не дає волю роздратуванню?

— Яка риса характеру — подруга ввічливості? (Стриманість.)

VII. ЗАКРІПЛЕННЯ Й УЗАГАЛЬНЕННЯ МАТЕРІАЛУ

1. Аналіз ситуацій, відображених у творах.

(Твори надруковані на окремих аркушах, може читати вчитель або діти.)

Чого не можна, того не можна

Одного разу мама сказала татові:

— Не підвищуй голосу!

І тато відразу заговорив тихо. З тих пір Тетянка ніколи не підвищує голос. Хочеться їй іноді покричати, повередувати, але вона з усіх сил стримується. Ще б пак. Якщо цього не можна робити татові, то як же можна Тетянці?

(В. Осєєва)

— Чого не можна робити ввічливій людині?

— За що слід похвалити маму, тата, Тетянку?

Робив зауваження

(Усмішка) Прийшов онук зі школи. Глянула бабуся — а новий костюмчик пожмаканий, усі ґудзики повідірвані:

— Що ж де ти наробив? — запитала бабуся.

— Та це я Миколіробив зауваження, щоб не свистів на вулиці.

(П. Кальченко)

— Розкажіть, як ви уявляєте пригоду. Що сталося з хлопцями на вулиці.

— Що вони робили неправильно?

— Як треба поводитись у такій ситуації? (На вулиці не можна привертати увагу перехожих, голосно розмовляти, кричати, свистіти... Якщо треба поговорити з товарипіем, зробити зауваження, то слід відійти вбік і розмовляти тихо.)

У день народження

У Зайця був день народження. І звірі вирішили показати, що, коли треба, вони теж уміють гарно поводитися.

— Привіт, Зайцю! — якомога доброзичливіше усміхнулася Лисиця.— Як здоров'я?

— Здрастуй, Лисице,— відповів Заєць.,— Здоров'я в порядку.

— Спасибі зарядці,— підхопив вовк і по-дружньому поплескав Зайця по плечу.

Всі вітали Зайця, тільки Удав мовчав. •

— Який Удав невихований,— стали перешіптуватися звірі.

Але Удав все одно не вітався. Він дивився на Зайця і винувато

вихляв хвостом.

— Здрастуй, Удаве,— сказав Заєць,

У відповідь Удав лише кивнув.

Тут взагалі почалося... Як тільки бідного Удава не наривали!!! Навіть повторювати незручно. І ніхто не здогадався, що Удав через ввічливість язик проковтнув.

(В. Хмельницький)

— Які думки виникли у вас під час читання?

Висновок: ввічливість має виражатися не тільки словами,

але і йти від серця.

2. Робота над прислів'ями.

Український народ засуджує нещирість, улесливість, напускну ввічливість. Зверніть увагу на прислів'я. Поясніть їхній зміст. «Щебече, як соловейко, а кусає, як гадюка». «Дивиться лисицею, а думає вовком». «Слова ласкаві, та думки лукаві». «На язиці медок, а на думці льодок*.

3. Розв'язання проблемних ситуацій.

В одному місті у школі було свято. Шкільна зала повна. Літня жінка спізнилася, стояла біля дверей. Марійка встала, щоб дати їй місце, буркнула: «Сідайте»,— і надула губи. Вираз її обличчя був сердитий. Жінка не сіла. Чому?

А Шура сказала: «Ходімте, будь ласка, уперед. Вам там буде зручно». Йдучи з концерту, Марійка сміялася з подруги, якій довелося стояти весь вечір.

— Як ви оцінюєте поведінку Шури? Що вас найбільше вразило?

Була перерва. Іванко сидів за партою, їв яблуко, перегортав

сторінки підручника. До класу зайшла Ольга Іванівна, запитала

у хлопчика, де можна знайти вчительку Ларису Петрівну. «Не

знаю»,— відповів Іванко? ясуючи, яблуко не відриваючись від

книги. ,

Микол ка звертається до Дмитрика Лященка: «Гей, Лях, передай зошит Нінці».

— Як Іванко мав би поводитися?

— Виправ помилки у звертанні Миколки.

4. Ознайомлення із законами «Країни Ввічливість».

Оцей веселий гномик щойно повернувся з подорожі. Він побував... у Країні Ввічливість. А для нас він приніс листа. Це Закони Країни Ввічливість. Ось вони, послухайте, будь ласка. (Краще закони надрукувати на картках і роздати кожному учневі напам'ять.)

1) Ввічливим будь завжди.

2) Зустрінеш знайомих — вітайся.

3) Із дорослими вітайся першим.

4) Вітаючись, дивись у вічі тому, з ким вітаєшся.

5) Якщо до тебе звернувся дорослий, а ти сидиш — встань.

6) Нагрубив—вибачись.

7) На грубість грубістю не відповідай,

8) Завжди допомагай товаришам, молодшим, інвалідам, літнім людям та жінкам із дітьми.

9) Співрозмовника не перебивай, вислухай до кінця, а потім говори сам.

10) При розставанні — прощайся.

11) Завжди дружи з ввічливими словами.

VIII. ПІДСУМОК УРОКУ

Уявіть, що ввічливість — це те, що ми можемо побачити. Якого кольору вона? Перед вами квітка. У неї сім пелюсток. Одна з них — це і є ввічливість. Розфарбуйте її.

IX. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Вивчити правила ввічливості і завжди їх виконувати.

2. Повторити прочитане (с. 40—41).