Тема: Народні свята зимового циклу. Дослідження змісту свят. Новий рік. Різдвяні свята

Мета: ознайомити дітей зі звичаями українського народу; відроджувати календарно-обрядові звичаї, традиції і обряди українців; виховувати почуття гордості за рідний край. Обладнання: м’яч; аркуш паперу; фломастери.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент

Наберемось ми охоти І приступим до роботи,

Бо знання — велика сила,

Що увесь світ підкорила.

II. Оголошення теми і мети уроку

— Сьогоднішній урок я хочу почати з вірша Романа Завадовича.

Мене навчила рідна мати Звичаї рідні шанувати,

І рідну мову, й рідний спів,

І славну пам’ять прадідів.

— Тема сьогоднішнього уроку — «Народні свята зимового циклу. Дослідження змісту свят. Новий рік. Різдвяні свята».

III. Актуалізація опорних знань учнів

 Метод «Мозковий штурм»

— Діти, що ви уявляєте, коли чуєте вираз «народні свята»?

IV. Вивчення нового матеріалу

 1. Слово вчителя

— Кожен народ має свої звичаї, що виробилися протягом багатьох століть та перевірені життєвим досвідом.

Народні звичаї — це ті прикмети, за якими розпізнається народ не тільки в сучасному, а й у його історичному минулому. Звичаї, а також мова — це те, що об’єднує окремих людей в один народ, в одну націю. Народні звичаї охоплюють усі ділянки громадського, родинного і суспільного життя. Звичаї — це ті неписані закони, якими керуються в найменших щоденних і найбільших всенаціо-нальних справах. Звичаї, як і мова, виробилися протягом усього періоду життя і розвитку кожного народу.

У всіх народів світу існує повір’я, що той, хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом. Він блукає світом, як блудний син, і ніде не може знайти себе, адже він загублений для свого народу.

Коли ми почнемо приглядатися, то побачимо, що звичаї нашого народу на диво між собою близькі. Не випадково в Україні існує повір’я, що духи всіх дітей — живих і мертвих, забутих і безвісти — на Святий Вечір злітаються до своїх матерів на таємну вечерю, і ніякі віддалі, кордони, кам’яні мури і залізні брами цьому перешкодити не можуть.

— Настала зима, випав перший сніг. Вдарили морози, і покрилися кригою ріки. У селі всі господарські роботи завершено. Господарі ховають робоче приладдя, лагодять сани, їздять до млина та готуються до зимових свят.

Здавна, 13 грудня, на християнське свято Андрія наші предки проводили святкові вечорниці, на яких випікали калиту — головний атрибут андріївських вечорниць. А ще вночі на Андрія дівчата ворожили на нареченого. Перше зимове свято, якого з нетерпінням чекали всі діти,— це свято Миколая (19 грудня). Воно відзначалося особливо урочисто. Вважалося, що цей святий є захисником усіх бідних і знедолених. Та найбільше його вшановували діти, для яких він був почесним охоронцем. В Україні, особливо в західних областях, до цього дня готувалися за встановленими звичаями. Увечері Миколай заходив до оселі з подарунками. Якщо діти спали, Миколай клав подарунки їм під подушку.

Вручаючи кожному окремо гостинець, святий Миколай згадував усе те добре, що зробила дитина протягом року, і соромив за нечемні вчинки. Відтак діти свято вірили в існування цього доброго захисника і намагалися не гнівити святого Миколая, який знає про все.

Крім того в школах влаштовували цікаві вистави, де головною дійовою особою був святий Миколай.

— Чи приходить до вас святий Миколай?

— Різдво є найдавнішим нашим святом. Походить воно з дуже давніх часів, коли наші предки ще не були християнами. У ті часи це свято було на честь доброго бога сонця, що звався Дажбог. Пізніше, коли наші предки прийняли християнство, того самого дня почали святкувати день народження справжнього Бога — Ісуса Христа. Тому в цьому святі збереглось багато наших старих звичаїв, які поєднані тепер з християнськими.

Різдво починається Свят-вечором. Це вечір останнього дня перед самим Різдвом. Напередодні тривав піст — Пилипівка, а тому у Свят-вечір в Україні всі постяться, тобто не вживають м’яса, молока та яєць.

До свята готуються весь попередній тиждень, а особливо — останній день. Надвечір найстарший чоловік у родині йде в стодолу і там зв’язує снопик із різного збіжжя: жита, пшениці, ячменю, проса, гречки, вівса. Цей снопик урочисто вносять до хати і ставлять на покуті під образами. Під нього настеляють свіжого сіна. Сіном також притрушують увесь стіл (під скатертиною) і долівку хати. На покуті коло снопика, який в деяких місцевостях України звуть «різдвом», а в інших — «дідухом», кладуть буханець хліба і ставлять кутю та узвар. Узвар — солодка рідка страва із сушених фруктів і ягід, зварених у воді; компот.

Що ж таке кутя? Кутя — це головна страва на Свят-вечір у вигляді густої каші з цілого ячменю чи пшениці. Аби вона була м’якша, пшеницю чи ячмінь трохи обтовкують, щоб збити тільки верхню шкурку, але не побити самого зерна. До куті варять узвар, у який додають меду, тоді з ним розводять кутю і їдять. Ще люди заправляють кутю тертим маком. Так роблять і в тих місцевостях, де мало пасік.

На Свят-вечір на столі має бути дванадцять страв, бо в Христа було дванадцять учнів-апостолів. Крім куті, варять борщ з рибою чи сушеними грибами, вареники з капустою, кашею, грушками, маком тощо. Подекуди готують ще свіжу або солону рибу, холодець із риби та інші пісні страви.

Вечеряють одразу після заходу сонця, коли на небі з’являється перша зірка. За столом мусить зібратися вся родина. Вечеря починається молитвою. У цей час горить лише воскова свічка. Ніхто не розмовляє голосно, не вигукує, не пустує. Ніхто не гнівається. Сідають усі до столу і їдять повільно, не кваплячись, особливо — кутю. Наш народ вірить, що на Свят-вечір усі померлі предки приходять знову на землю і йдуть до хат своїх дітей, онуків, правнуків і разом з ними їдять святу страву — кутю. Тому кожен, хто їсть кутю, з’їдає кілька ложок, а тоді кладе ложку знову у свою миску, щоб дати змогу поїсти померлим родичам. Це дуже гарний звичай, якого немає в жодного іншого народу. Так мовби підтримується зв’язок між різними поколіннями роду. От і виходить, що «народ» є без початку й кінця. Недарма існує приказка: «Нашому роду нема переводу».

Після вечері вся родина колядує. Малі діти несуть гостинці своїм родичам: дідові й бабі, коли вони живуть окремо, хрещеним батькам тощо. Ставлять на стіл кутю, узвар, інші страви й кажуть: «Тато й мама кликали вас вечеряти».

Тоді ті, кому принесено гостинці, беруть їх, дякують дітям та їх батькам, а потім віддячують дітям яблуками, горіхами, цукерками та іншими подарунками.

— Як у вас вдома відзначають Різдво? Яких звичаїв дотримуються?

— Різдвяні свята тягнуться аж до Водохрещ. Це церковне свято, яке відзначають 19 січня на пам’ять про хрещення Ісуса Христа. Колись у цей час вважали гріхом співати якихось інших пісень, крім колядок. Колядували всі — і старі, й малі. Колядки наші дуже гарні. З усіх українських пісень найкращими, най-багатшими за музикою і змістом є колядки. Це сталося не так собі просто, а тому, що нашим колядкам уже близько двох тисяч років. Наші давні предки, ще до Христа, співали їх на честь всемогутнього бога сонця — Ярила. За цей довгий час вони поліпшувалися й поширювалися, аж поки стали такими гарними, як тепер.

За Різдвом настає друге свято — Новий рік (14 січня). А ще він зветься днем святого Василя. Василь приходив не сам, а з дівчинкою Маланкою. Всі рядилися в чудернацький одяг. Було дуже весело, навіть трішечки страшно, бо раптом, мов

з-під землі, з’являлися волохаті ведмеді, бородаті цапи, рогаті чортики, князі із булатними мечами, старезна відьма і навіть Котигорошко з велетенською булавою. Але їх не варто боятися, бо це наші колядники, перевдягнені у казкових героїв!

Уранці наступного дня колядники, знявши свій чудернацький одяг, знову бігли від хати до хати. Кожен з них ніс мішечок, у якому були пшеничні зерна. Вони сіяли зерна по хатах, примовляючи:

Сійся, родися, жито, пшениця,

Жито, пшениця, всяка пашниця,

Коноплі по стелю, льон по коліна,

Щоб вас, хрещених, голова не боліла.

Перший посівальник на Новий рік звичайно буває і першим «полазником» — приносить до хати щастя. За народним віруванням, дівчата щастя не приносять — тільки хлопці, а тому і посівати дівчатам не годиться.

На Слобожанщині першого посівальника господиня просить сісти на порозі — «щоб кури сідали та курчата висиджували».

Зерно після посівальника збирають і віддають курям — «щоб добре неслися», а горох зберігають аж до весни. Весною, коли повилуплюються гусенята, їм згодовували цей горох, щоб великими росли. На Київщині сіном, що було постелене на столі під скатеркою на Святий вечір, господар перев’язує новорічним ранком фруктові дерева в саду — щоб нечисть на деревах не заводилась.

Третім настає Святе Водохреще, або Йордан (19 січня). Цього дня люди йшли до річки або ставка. Там вони вирізали великого хреста з льоду. Приходив священик і освячував воду.

Люди набирали собі у глечики тієї водиці й берегли її цілий рік, ласкаво називаючи водичкою-йорданичкою, бо це була жива вода, яка приносить здоров’я і красу.

Потім найсміливіші юнаки купалися в ополонці.

Священик ходив цього дня селом і скроплював святою водою кожну оселю, щоб до людей у двір приходило тільки щастя, щоб оминало їх зло.

А наші маленькі колядники бігли попереду, вигукуючи добрі побажання. І знову вони заходили до кожної хати. Колядники нікого не забували — ні старої самотньої бабусі, що жила на краю села, ані хворої дівчинки, що мешкала у великому місті на найвищому поверсі, під самісіньким дахом. Колядники приносили самотній бабусі радість, а дівчинці — здоров’я.

15 лютого — свято Стрітення Господнього. Під час зустрічі стара Зима і молоде Літо сперечаються між собою — кому йти, а кому вертатися? Якщо до вечора потеплішає — Літо перемогло, а якщо похолоднішає — Зима перемогла.

У цей день колись у церквах України святили воду разом зі свічками. Віра в силу Стрітенської води в багатьох людей збереглася ще й досі. Посвячені на Стрітення свічки звалися «громичними», бо їх запалювали і ставили перед іконами під час грози, щоб оберегти людей і худобу від блискавки.

2. Гра «Чарівний м’яч»

Діти утворюють коло, вчитель із м’ячем стоїть у центрі й каже: «М’яча лови та зимове свято назви!»

3. Вікторина

1) Скільки страв повинно бути на різдвяному столі? Назвіть їх. (12: кутя, борщ, пиріжки, вареники з капустою, риба, узвар, гриби, голубці, квасоля, горох, )

2) Як називають пісні, які виконують на Різдво Христове? (Колядки)

3) Коли і де народився Син Божий Ісус Христос? (7 січня, у Вифлеємі в стайні)

4) Коли сім’я сідає до святої вечері? (Тоді, коли з’явиться на небі перша зірка)

5) Кого побачили пастухи у яслах? (Ісуса Христа)

6) Коли святкують Старий Новий рік в Україні і як його називають? (14 січня, Василя)

7) Які пісні виконують під Новий рік? (Щедрівки)

8) Коли святкують Стрітення Господнє? (15 лютого)

9) Яке народне свято називають Ордан (Ардан)? Коли його святкують? (Хрещення Ісуса Христа (Йордан), 19 січня)

4. Творче завдання

— А зараз ми створимо святковий стіл: на великому аркуші паперу, намалюємо страви, які готують на Свят-вечір, і підпишемо їх.

Фізкультхвилинка

Відпочить нам усім треба,

Вправи виконать хутчіш!

Руки вгору, руки вниз,

Кругом себе покрутись,

А тепер руки підняли,

За голівки їх заклали.

Покрутились вліво, вправо І тихенько пострибали.

Все, зробили різні вправи І за парти сіли вправно.

5. Виступ дослідників

— А зараз дослідники навчать вас, як необхідно вітатися зимовими святами.

• У Свят-вечір

— Христос рождається!

— Славимо його!

• На Різдво Христове

— Христос народився!

— Славимо його!

• На Йордан

— Христос хрестився!

У річці Йордан!

V. Закріплення вивченого матеріалу

1. Робота за підручником (с. 60-62)

2. Робота в зошиті (с. 19)

3. Музичний конкурс

— А зараз пропоную провести музичний конкурс. Об’єднайтеся у дві групи. Будемо співати колядки та щедрівки. Хто більше виконає цих пісень, той переможе.

VI. Підсумок уроку

— Про які народні свята ми говорили?

— Що нового ви дізналися?

VII. Домашнє завдання

1) Опрацювати статті підручника (с. 60-62).

2) Записати, як святкують зимові свята у ваших сім’ях, або намалювати.

3) Дібрати матеріал для альбому «Народні свята нашої місцевості»