Тема: Кскурсія до майстерні з обробки глини

Мета: ознайомити учнів з народною творчістю; розширювати уявлення про народні звичаї; вчити виготовлення виробів у традиційному народному стилі (глиняна іграшка, посуд); ознайомити з технологією виробництва глиняного посуду; дати можливість учням спробувати розробити і виготовити власну іграшку, вказати її призначення; розвивати естетичне ставлення до дійсності; прищеплювати акуратність, почуття взаємодопомоги; виховувати інтерес до декоративно-ужиткового мистецтва.

Обладнання: зразки виробів з глини, глина, баночки з водою, рівна дерев'яна дошка; ганчірка для рук; стеки для надрізання, вирівнювання та інших операцій.

Хід Уроку

I. Організаційний момент

II. Сприймання й усвідомлення нового матеріалу

1. Повідомлення теми та мети уроку

— Сьогодні на уроці ми вирушаємо на екскурсію до майстерні з обробки глини. На екскурсії ми дізнаємося про історію гончарного виробництва, ознайомимося з прийомами обробки глини, подивимося, як виготовляються глечики і спробуємо самостійно зробити іграшку з глини.

Слід пам’ятати, що екскурсія — це такий самий урок, як і класні заняття, тому під час екскурсії необхідно виконувати низку правил:

 • уважно слухати, організовано ставити запитання, не розмовляти, дотримуватися дисципліни;

 • не порушувати порядок, дисципліну дорогою на екскурсію;

 • у майстерні з обробки глини триматися всім разом, переходити від одного робочого місця до іншого спокійно, без метушні і не штовхаючись; ставати так, щоб усім було видно.

Діти з учителем вирушають до майстерні з обробки глини. За можливості можна організувати екскурсію у Валки (Харківська обл.) до музею гончарства.

2. Вступна бесіда

— Чи не доводилося вам спостерігати, як робить своє гніздо ластівка? Крім стеблинок, які використовують усі пернаті будівельники, в справу йде також глина. До того ж, глина у ластівок — основний будівельний матеріал. Недарма в народі кажуть: «Бджілка ліпить з воску, а ластівка — з глини». Розм’якшуючи глину рідиною, що виділяється спеціальними залозами, ластівка, як справдішній гончар, грудочку за грудочкою ліпить глибоку чашу. Висихаючи, вона стає настільки міцною, що навіть коли впаде — не розіб’ється. Цілком можливо, що в дуже давні часи спостереження за ластівчиною роботою навели людей на думку використовувати глину в своєму господарствІ.

— А як сучасна людина використовує глину? (Для будівництва, гончарне виробництво, в медицині, прикраси для себе і для дому.)

— Розгадайте кросворд.

1 Г

2л

и

4н

А

Дата

Клас

1) Глина в кого ожива?

Творить з нею хто дива?

В кого посуд, ніби жар?

Ну, звичайно ж, це — . (гончар).

2) Біля тіла — вухо,

Голови не маю.

Молоко, сметану, квас Добре зберігаю. (Глечик)

На базарі бував,

Людей годував,

Як упав, то й пропав,

Ніхто не поховав. (Горщик)

 4) Іде полем — цоркоче,

Зайде в воду — булькоче. (Жбан)

 5) А я чудо із чудес —

Мене знає рід увесь,

Бо я хлопець — молодець, Опішнянський. (куманець).

3)У землі родився.

На кружалі вертівся,

На вогні пікся,

На дошці — ілюстрації із зображенням відгадок.

— Хто такий гончар? (Відповіді дітей.)

— Розгорніть підручник на с. 94. Прочитайте, що сказано про гончара.

Майстри не знають суєти І помислів корисних.

Це горді люди, гончарі З народження, з колиски.

Гончар — завзятий теж трудар.

Потрібен, мабуть, Божий дар Творити з глини гарні речі —

Макітру, горщик або глечик.

— Чи бачили ви раніше ці предмети сільського побуту?

3.Розповідь учителя

— Глина використовується людиною з давніх часів — ще в IV—III ст. до н. е. зародилася гончарна майстерність, коли люди вперше познайомилися і оцінили чудові властивості глини — матеріалу, зручного у своїй пластичності, який завжди під рукою і отримує після випалу міцність каменю. Перші гончарі-ремісники займалися в основному виготовленням посудин для їжі та для зберігання води і зерна, але з часом гончарне виробництво все більше розвивалося і включало нові вироби: вогнетривку цеглу, черепицю, дренажні труби, кахель, архітектурні прикраси; виготовлення посуду поступово перейшло від примітивних предметів до більш витончених форм і виготовлення виробів переросло з ремесла в галузь мистецтва під назвою — кераміка.

Перші сліди гончарної справи вчені відносять до VIII—VII ст. до н. е. Спочатку люди навчилися виготовляти речі першої необхідності — тарілки, горщики, глечики, ритуальний посуд. Трохи пізніше із глини почали виготовляти прикраси й амулети, цеглу, черепицю. На посуд наносили малюнок різнокольоровими фарбами.

Україна славиться своїми запасами глини, тому гончарство почало розвиватися на всій території нашої країни. До своїх виробів народні умільці вкладали частинку душІ. Па ярмарок вивозили різноманітний посуд, прикраси та глиняні іграшки (півники, коники, свищики).

Вироби з глини розрізнялися видами орнаменту залежно від території їх виготовлення. На початку XX ст. більш ніж 700 українських сіл славилися своїми виробами з глини. Українці дбайливо ставляться до давніх традицій. На території нашої країни працюють музеї гончарної справи, де можна ознайомитися з історією цього ремесла. Традиції гончарства передаються з покоління в покоління, відкриваються дитячі школи гончарної справи, проводяться конкурси серед дітей та дорослих.

З давніх часів і до сьогодні народ зберіг нетлінні скарби — прислів’я та приказки про гончарство та життя-буття гончарів, про все, що його оточує.

 • Нетямущий гончарить — лише глину поганить.

 • Є глина, буде і хлібина.

 • Не святі горшки ліплять.

 • Усякий гончар над своїм горщиком пан.

 • Якби горщики не розбивались, гончарі б голодні зостались.

 • Який муляр, такий фундамент, який гончар — такий горщик.

 • Гончар без круга, мов рослина без цвіту.

 • Навіть умілому гончареві вчитись не завадить.

 • Село без гончаря, як колодязь без відра — вода хоч і близько, та не напитися.

 • Хто сидить на глині, той ніколи не згине.

 • Випалена глина — дзвінка, як сталь, вічна, як час, тверда, як камінь.

 • Глину не м’яти — горщиків не мати.

Фізкультхвилинка

4. Ознайомлення з прийомами роботи з глиною

— Гончарний круг — це невеликий диск з гладкого матеріалу (дерево, пластик, камінь, метал та ін.) з жорстко прикріпленій унизу віссю. До протилежного кінця осі кріпиться передача, завдяки якій диск може обертатися. Перші гончарні кола були ручними. Потім з’явилися ножнІ. Вони зручніші, адже дозволяють звільнити для роботи обидві руки майстра. Більшість сучасних гончарних кіл електричнІ. Вони досить зручні і полегшують фізичну працю гончара. Хоча, деякі майстри стверджують, що справжній гончарний круг — усе-таки ножний. Тільки на ньому можна плавно і гнучко регулювати швидкість обертання, що дуже важливо для ліплення.

Підготовлений шматок глини кладеться на стіл, зверху — обидві долонІ. Основне навантаження має припадати на нижні частини долонь. Натискають долонями на глину, ніби відштовхуючи її від себе, і водночас трохи повертають долоні проти годинникової стрілки. Якщо все зроблено правильно, почуються легкі удари — лопаються бульбашки повітря. Потім глину відпускають і трохи повертають весь клубок за годинниковою стрілкою, повертаючи на колишнє місце. Операція повторюється 30-40 разів. Нарешті глина готова. Приступають до ліплення.

Коли виріб готовий, настає наступний важливий етап — сушіння. Головне його завдання полягає в тому, щоб глина сохла рівномірно, інакше вона потріскається. Тому слід уникати протягів і прямих сонячних променів. Коли виріб висох, його обпалюють, використовуючи для цього спеціальні електричні печІ.

Діти розглядають гончарний круг, як гончар готує глину, розминає її та виготовляє глечик або горщик. Готовий виріб висихає, він придатний до обпалювання.

5. Інструктаж учителя

— З самого раннього дитинства вас оточують іграшки. Згадайте які?

— З чого зроблені? Де?

— Ось м’ячик! Всі фабричні дитячі м’ячики схожі — один від одного не відрізниш.

— А ось іграшки, які у мене в руках, усі різні, інших таких немає, тому що зроблені вони вручну.

У давнину купити іграшку було не по кишені селянину. А його дітлахам теж хотілося гратися. Але знайшлися в передмістях і селах чудові умільцІ. З чого тільки не майстрували «дитячі забави» — іграшки! З мочалок, ганчірок, дерева, соломи. Ну, а там, де мешкали гончарі, ліпили з глини. З усіх глиняних іграшок, мабуть, найбільшою популярністю користуються димків-ськІ. Ось ці іграшки, подивіться! (Демонстрування іграшок: бариня, лисичка, коза, козел.)

— Вони широко представлені в багатьох музеях. Походження промислу пов’язувалося з народним святом «Свистун»: всією округою лунали трелі і свист глиняних свищиків, яких спеціально виготовляли тисячами до цього свята.

— Зараз і ви спробуєте зробити іграшку. Для виготовлення іграшок з глини нам потрібні стеки, баночки з водою, серветки для витирання рук, дощечка.

Підготовка робочого місця

 ■ Ліпити потрібно на дошці, покладеній на стіл, вкритий клейонкою.

 • Під ноги можна покласти старі газети, щоб не забруднити підлогу.

 • Робоче місце повинне бути добре освітлено.

Під час роботи

 • Не можна підносити стеки близько до очей, чесати ними вуха або гризти їх.

 • Не можна кидати де завгодно шматочки глини і куштувати їх.

Після роботи

 • Очистити робоче місце.

 • Покласти глину, яка залишилася, в пакети.

 • Вимити руки.

III. Практична робота учнів

Основні етапи роботи з глиною

 • Уважно розглянути ескіз, продумати всі деталі;

 • шматочок потрібного розміру розім’яти в руках, виліпити всі деталі;

 • виконати заготовку;

 • глиняні деталі з’єднувати один з одним за допомогою води;

 • усе, що необхідно зробити з глини, встигнути виконати за один урок;

 • дати висохнути;

 • можна прожарити в гарячій духовці (за допомогою майстра або дорослих);

 • прокрасити білою гуашшю, змішаною з клеєм ПВА;

 • розфарбувати кольоровою гуашшю або фарбами.

— Під час практичної роботи майстер та вчитель контролюють правильність організації робочого місця, прийомів роботи, надають допомогу учням, які відчувають труднощІ.

IV. Виставка та оцінювання робіт

— У вас вийшли чудові іграшки! Удома глина підсохне, і роботу можна буде продовжити. Вогонь надає глині твердостІ. У сучасному світі використовують спеціальні печі для випалювання глиняних виробів. Вашу іграшку теж можна прожарити у звичайній духовці або мікрохвильовій печі, але робити це потрібно обов’язково з дорослим!

— Розкажіть кожен про свою іграшку.

— Усі ви, діти, молодці! Ви дуже добре впоралися із завданням.

Наприкінці екскурсії влаштовується виставка. Діти встановлюють свої

іграшки на спеціальну підставку і вибирають кращі роботи. Треба похвалити кожного учня, відзначити в іграшці те, що найкраще вдалося.

V. Підсумок уроку

— Чи сподобалася вам екскурсія?

— Чого ви навчилися?

— Що нового для себе дізналися?

— З яким матеріалом ми сьогодні працювали?

— Чи сподобалося вам працювати з глиною?

— Що залишилося незрозумілим?