Тема: Народні свята. Дослідження змісту свят осінньо-зимового циклу.

Мета: збагачувати знання учнів про народні свята, традиції та звичаї українського народу, формувати поняття про культурну спадщину українців, викликати інтерес до духовних скарбів рідного народу, виховувати почуття гордості, поваги до рідної землі.

Обладнання: індивідуальні картки з друкованими текстами про свята.

ХІД УРОКУ

I. ВАРІАНТ УРОКУ і. ОРГАНІЗАЦІЯ КЛАСУ

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

Заслуховування розповідей дітей про видатних людей України та про історичні події, пов'язані з іменами цих людей.

III. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ

Бесіда.

- Які свята ми з вами відзначаємо взимку?

- Чому люди пам'ятають ці свята?

IV. ПОВІДОМЛЕННЯ ТЕМИ і ЗАВДАНЬ УРОКУ

Сьогодні ми почнемо своє дослідження з найбільш поширених народних свят, дізнаємось про традиції, звичаї та обряди українського народу.

IV. ПЕРВИННЕ СПРИЙНЯТТЯ І ОСМИСЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ

1. Слово вчителя, з елементами бесіди.

Що ж таке традиції, звичаї та обряди? Традиція— це те, що передається із покоління в покоління як загальноприйняте. Які традиції українського народу вам відомі? Традиції реалізуються через звичаї, свята та обряди. Звичай — це те, що стало звичним, засвоєним, що увійшло в ужиток. Український термін «обряд» — значить обряджати, приводити в належний вигляд, прикрашати. Які звичаї та обряди ви знаєте?

2. інтерактивна вправа «Ажурна пилка».

Учитель ділить клас на 5 груп. Кожному члену групи видається кружечок певного кольору. Для кожної групи заздалегідь підібрані тексти. Спочатку діти працюють у «домашніх» групах, вивчають та обговорюють свій текст. Далі вчитель пересаджує дітей в «експертні» групи, згідно з кольорами кружечків. Учні стають експертами з тієї теми, що вивчалася в «домашній» групі. Учитель ставить завдання — донести в повному обсязі власну тему членам «експертних» груп та сприйняти нову інформацію від них. Учні знову повертаються в «домашні» групи, де діляться враженнями про нові знання, які отримали в «експертній» групі.

Текст 1

Свято Нового року

Вже давно ми традиційно відзначаємо Новий рік 1 січня. Святкування цього свята започаткували ще римляни 46 року до н. є. Багато свідчень збереглося про урочисту обрядовість в Україні. Особливо пишною вона була в Києві. До центру святкового дійства — майдану на Подолі — заздалегідь привозили кронисті дерева, прикрашали їх виробами ремісників та дідухами — солом'яними снопками. Із настанням сутінків довкіл спалахували тисячі свічок. Опівночі на площу сходилися майже всі городяни. Усю ніч лунали пісні, влаштовувалися новорічні вистави. Свято завершувалося удосвіта, і веселий натовп розходився, щоб защед-рувати городянам віншувальними піснями.

Помилково вважається, що вперше святкування 1 січня запровадив Петро Великий. Справді, такий указ був прийнятий російським імператором. Але в Україні січневим відліком року почали користуватися значно раніше, оскільки ці землі мали тісні зв'язки з європейськими країнами, де цей звичай був у активному вжитку.

Перший посівальник на Новий рік, звичайно, бував і першим показником — чи прийде до хати щастя. За народним віруванням, дівчата щастя не приносять— тільки хлопці, а тому й посівати дівчатам не годиться.

На Слобожанщині першого посівальника господиня просить сісти на порозі — «щоб кури сідали та курчат висиджували». Зерно після посівальника збирають і віддають курям— «щоб добре неслися».

Перший день Нового року — свято Василя. Василі запрошували родичів на обід. А після обіду запрягали найкращих коней у козирки" і з піснями та жартами їхали на прогін.

Сійся, родися, жито, пшениця, Всяка пашниця,

На Щастя, на здоров'я, на Новий рік. Щоб краще вродило, як торік: Коноплі під стегно, а льон по коліна, Щоб у вас, хрещених, голова не боліла. Вудьте здорові^ з Новим роком. З Василем!

Козирки — легкі виїзні сани.

Текст 2

Святвечір

(6 січня) Підготовка до Святвечора починається ще вдосвіта із розпалення вогню в печі: цей вогонь добувають тертям з 12 полін, що припасаються протягом 12 днів. Всяка інша робота, крім готування страв, у цей день неприпустима. Господар ходить по сусідах, збирає і віддає все позичене, у цю ніч ніщо не повинно Н9чувати поза домом, уся родина теж мусить бути вдома. Хату гарно прибирали, в ній смачно пахло пирогами і кутею з медом, а ще морозом від внесеного житнього снопа. На небі сходила вечірня зірка — та сама, що колись привела пастухів до малого Христа, і вся родина сідала вечеряти. Вечір цей повнився чудесами. Звичайні в інший час предмети і речі набували тепер чарівних властивостей. Старі люди у Святвечір могли побачити своїх померлих родичів, що приходили до них опівночі кутю їсти, а дівчата — дізнатися ім'я судженого. Саме це єднання людини з усім світом; земними стихіями і янголами небесними, з усім родом і померлими предками — залишало у кожного почуття неповторності свята, дарувало надію на краще. Щоб у новому році було мирно, проти тих, з ким миру бути не може, виконувалися магічні дії: затикалися всі дірки у лаві з примовкою: «Не дірки затикаю, а роти своїм ворогам, аби їх напасті не ловили мене цілий рік».

Текст З

Різдво

(7 січня)

Різдво Христове — одне з найбільших і найвеличніших свят в Україні. Воно відзначається в усьому світі, і кожен народ вкладає в нього свій зміст. Розпочинається воно після Святвечора. У давнину це була Коляда— свято народження Сонця. З прийняттям християнства його було приурочено до народження Ісуса Христа.

Як стверджує християнське вчення, діва Марія, прийшовши до Віфлеєма, народила свого сина, Ісуса Христа, і сповила в яслах. Ось як про цю подію говориться в Біблії. «У ніч, коли народився Ісус, пастухи не спали, стерегли свої стада. їм з'явився ангел і сказав: «Не бійтеся, бо я звіщаю вам велику радість. Сьогодні народився вам у світі Давидовім Спаситель, він же Христос Господь. І ось вам знак: знайдете дитя сповите, що лежатиме в яслах». І вмить з'явилося багато ангелів, що хвалили Бога словами: «Слава на висотах Богу й на землі мир людям його вподобання!»

Текст 4

Щедрий вечір

(13 січня) ■ Другим святом, .яке належить до диклу різдвяних, є свято Нового року (Василія Великого). Наші предки напередодні Нового року святкували Щедрий вечір. На вечерю, на відміну від Святої вечері, готували вже не пісні страви. Після вечері йшли щедрувати. Щедрівки — це магічні пісні, за допомогою яких намагалися накликати гарний врожай, добробут, багатство. Вони відображали стародавні вірування і поклоніння наших предків небесним світилам. Створювалися щедрівки і після прийняття християнства, але в меншій кількості. Проте всі обряди щедрого вечора носять стародавній характер. Язичники вважали, «який перший день Нового року, таким і буде весь рік». Тому напередодні і справляли всякі забави. Наприклад, ходили від господи до господи і співали щедрівки.

Щедрик, щедрик, щедрівочка!

Щедрик, щедрик, щедрівочка,

Прилетіла ластівочка!

Стала собі щебетати,

Господаря викликати:

— Вийди, вийди, господарю,

Подивися на кошару!

Там овечки покотились

І ягнички народились.

В тебе товар весь хороший,

Будеш мати мірку грошей.

Хоч не гроші, то полова...

В тебе жінка чорноброва.

Щедрик, щедрик, щедрівочка,

Прилетіла ластівочка!

Текст 5

День Святого Миколая

(19 грудня) Найбільшою пошаною в народі відзначалося свято Миколи, який вважається покровителем бідних і знедолених та заступником рибалок і моряків. Святого Миколу вшановують два рази на рік: 22 травня і 19 грудня. У народі кажуть: «До першого Миколи не буває холодно ніколи, а до другого Миколи не буває тепла ніколи». Святий Миколай жив близько 1700 років тому. Усе своє життя він присвятив справам милосердя. Його постійною турботою було піклування про немічних, убогих та сиріт. За переказами, він допомагав найчастіше таємно, особливо тим, хто соромився просити. Усе своє життя Микола прожив із глибокою вірою в Бога. Силою молитви він творив чудеса: зцілював безнадійно хворих, припиняв розбрат, втишував збурене море. Тому і назвали його Чудотворцем.

В Україну культ Миколая прийшов водночас із прийняттям християнства. Святий Миколай у нас був завжди покровителем і заступником усіх дітей. Звичай обдаровувати дітей у ніч на святого Миколая (з 18 на 19 грудня) є чи не в усіх християнських народів. Ця гарна традиція прийшла в Україну з Європи й утвердилася на західних землях, де в день Святого Миколая готують спеціальне печиво, «миколайчики», і обдаровують усіх дітей.

3. Фізкультпауза.

V. ПІДСУМОК УРОКУ Конкурс кмітливих і уважних.

На яких святах говорять такі слова:

а) На щастя, на здоров'я, на Новий рік, аби вам родило краще,

ніж торік. (Новий рік.)

б) Відчиняй, господарю, коляда. Радуйся, володарю, коляда.

Принесли ми коржики, коляда. (Святвечір.)

в) Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка. (Щед

рий вечір напередодні Нового року.)

II ВАРІАНТ УРОКУ І. ОРГАНІЗАЦІЯ КЛАСУ

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

Заслуховування розповідей дітей про видатних людей України та про історичні події, пов'язані з іменами цих людей.

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ 1. Бесіда.

— З яких джерел ми можемо дізнатися про видатних особистостей або певні історичні події?

— Для чого нам потрібно де знати?

2. Узагальнення думок учнів та висновок.

Знати про історичне минуле рідної землі нам допомагають книги, твори мистецтва, музеї, розповіді прадідів, які переказуються із вуст в уста.

Із покоління в покоління передаються і традиції, звичаї, обряди народу, що належать до духовної спадщини.

Традиції (з латин, «походження») — передача загальноприйнятого досвіду, перевіреного минулим. Традиції необхідні для існування колективу чи держави. їхня мета полягає в тому, щоб закріпити і відтворити в нових поколіннях усталені способи життя, поведінку, мислення. Традиції здійснюються через звичаї, свята, обряди.

IV. ПОВІДОМЛЕННЯ ТЕМИ І ЗАВДАНЬ УРОКУ

Сьогодні ми ознайомимося зі святами, їхніми різновидами, будемо дослідниками народних свят та звичаїв.

V. ПЕРВИННЕ СПРИЙНЯТТЯ ТА ОСМИСЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ

1. Слово вчителя.

Під час вивчення свята треба знати, що воно означає, з якими подіями пов'язане, що передбачає для тих, хто його святкує. В Україні відзначаються різні свята: народні, державні, сімейні. Наведіть приклади народного, державного, сімейного свята. (Відповіді дітей.)

Народні свята — відзначення знаменних історичних подій та урочистих днів у житті народу.

Державні свята — календарні дні, присвячені історичним подіям у житті держави, визнані законом святковими.

Сімейні свята — урочисті події, пов'язані зі звичаями певної сім'ї. Це весілля, день народження, хрестини.

На даному уроці ми розглянемо народні свята осінньо-зимового циклу. Найважливіше осіннє свято для українців — Покрова.

2. Читання мовчки тексту «Покрова» з картки у супроводі магнітофонного запису.

Це свято відзначають 14 жовтня на честь Божої Матері, яка зняла зі своєї голови білу хустку — покрову — і розкинула її над людьми, що знаходилися в церкві, одночасно молячись за їхнє спасіння і врятування від біди. її біла довга покрова і стала своєрідним оберегом України, символом споконвічного прагнення до злагоди і миру між своїми і чужими землями.

Особливо шанували Покрову запорозькі козаки. Вона була їхньою заступницею у далеких походах. її зображення завжди було на хрестах, які носили..козаки. Священною для кожного козацького лицаря на Січі була Покровська церква, від порога якої січовики вирушали на захист рідної землі і куди з подякою за порятунок поверталися після походів.

Покрова в народному календарі — помітна переломна дата, після якої холод господарював на землі. До Покрови селяни намагалися утеплити хати, забити і замазати всі щілини. Тому говорили: «Покров, натопи хату без дров!» «Покровкою» називали сорт яблук, які достигали на той час. Швидко темніло надворі, тому старі люди й казали: «Минула Покрова — з'їла полудень корова».

У жовтні закінчувалися польові роботи, вільніше почувала себе жінка, тому жартували: «Як пройшла Покрова, так і жінка здорова». Це був веселий, багатий на розваги місяць, коли.починали грати весілля. У народі ствердлсували, що Покрова покриває траву листям, а голову дівчат — шлюбним вінком.

3. Висловлення дітьми вражень від прочитаного, доповнення розповідями з особистого досвіду святкування Покрови.

4. Читання статті про зимові свята у супроводі магнітофонного запису.

Ланцюжок веселих зимових свят називають святками. Святки — це Свят-вечір, Різдво, Новий рік, Водохреща.

Церковне свято народження Ісуса Христа злилося з язичницьким святом сонячного божества Коляди, яке знаменувало відродження сили світила після найкоротшого дня у році. Святкування Різдва починалося напередодні — у Свят-вечір. У цей день намагалися не їсти до появи першої зірки на небі, яка колись сповістила про народження Христа.

Перед вечерею господар розсипав по долівці сіно, ставив у покуті сніп— «дідух», а господиня готувала дванадцять пісних страв, не рахуючи хліба. На столі стояла в склянці із зерном свічка, посередині столу — калач. Найважливіші обрядові страви — кутя (пшенична каша з медом) і узвар (густий солодкий компот із сушених фруктів). За стародавнім віруванням, померлі теж брали участь у родинній святковій вечері.

Перед вечерею діти залазили під стіл і кричали: «Кво, кво, кво! Завтра в нас Різдво». Хто-небудь із дорослих сіпав їх за губи, щоб кури неслись і були хохлатими.

Кутю батько ставив у красний кут (на почесне місце), а потім відкривав двері і запрошував: «Морозе, морозе, ходи до нас куті їсти, а коли не йдеш, то не йди на жито, пшеницю і всяку пашницю!» Так задобрювали природу і просили багатого врожаю.

Після святої вечері і протягом наступного дня діти бігали селом і вітали з Різдвом хрещених батьків, родичів, односельців, співали величальні пісні — колядки. Тому саме поздоровлення (віншування) називалось колядуванням.

Рано-вранці колядники ходили дворами з великою зіркою (дерев'яний каркас, обклеєний кольоровим папером; всередині горіла свічка). Ця зірка могла обертатися на вістрі під час руху колядників. Зірку носив ватажок, якого звали «береза». Під час колядування також «водили козу». «Козу» вистругували з дерева, накривали вивернутим кожухом, прив'язували солом'яні роги, хвіст, вішали дзвіночок. Із козою, як правило, ходили «лікар», «смерть з косою», які розігрували жартівливі сценки. «Міхоноша» носив торбу для подарунків.

«Береза» стукає у вікно, гукаючи:

— Пане господарю, благословіть Христа славити!

— Просимо,— відмовляють господарі. Малеча співала колядки:

Я маленький хлопчик,

Сів собі на стовпчик,

В сопілочку гукаю,

Діток забавляю.

А ви, люди, чуйте,

Коляду готуйте,

Яблучка, горішки,

Це мої потішки.

Горішків хоч жменьку

Сипніть у кишеньку.

А коли не дасте — то для мене пусте.

Христос народився — світ розвеселився.

5. Слово вчителя з елементами бесіди,

— Які ви знаєте колядки? Кого ви вітаєте з Різдвом?

Закінчувались різдвяні свята і наставав Новий рік. Наші предки святкували його весною, коли у природі розпочиналось нове життя. З поширенням християнства Новий рік стали відзначати першого вересня. І нарешті затвердилася традиція святкування новоріччя взимку.

— Коли саме українці відзначають Новий рік як народне свято?

Розкажіть, як це відбувається?

(Учитель уточнює, доповнює відповіді дітей.)

Переддень Нового року називають у народі Щедрим вечором, Щедриком, «меланками». Столи у цей день ломилися від щедрого смачного пригощання. Під час вечері могли влаштувати таку гру:

— А де наш батько?— гукали діти.

— А хіба ви мене не бачите?— запитував батько, ховаючись за горою пирогів.

— Ні, не бачимо! — кричали діти.

— Дай боже, щоб завжди так не бачили,— говорив батько.

Надвечір перед Новим роком діти  щедрували.  Під вікнами

сусідів вони співали віншувальні пісеньки — щедрівки.

У церковному календарі Новий рік — це день Святого Василя Великого. Зранку тільки хлопчики «посівали» — прямо з порога розкидали по хаті зерно. При цьому примовляли: «На щастя, на здоров'я, на Новий рік, на нове літо сій, Боже, роди, Боже, жито, пшеницю і всяку пашницю».

6. Фізкультпауза.

7. Читання мовчки статті про свято Водохреща у супровіді магнітофонного запису.

Святки закінчувалися Водохрещем 19 січня (Водосвяттям, Богоявленням). Це свято символізує зародження християнства. Напередодні Водохреща— «голодна кутя». «Голодною» вона називалася тому, що добрих і злих духів, які під час свят гостювали в родинах, припиняли пригощати за святковими столами. Перед вечерею на горнятках із кутею і узваром малювали хрести. Хто це робив, одночасно кусав пиріг, примовляючи: «Хрест писну і пиріг кусну». Після вечері «проводжали кутю» — стріляли з рушниць або били дрючком по рогу хати. Від такої стрілянини розбігаються вовки. А коли «кутю проженуть»— батько присмалює дітям чуби — «щоб вовка не боялися». Із цим звичаєм і пов'язана при-повідка «Не бачив ти смаленого вовка». (Чогось поганого, страшного, небезпечного.)

Уранці всі йшли на річку. Там прорубували в кризі хрест і прикрашали його стрічками. «Іордань» — так називали те місце, де святили воду. Йдучи по свячену воду, люди квітчали посуд безсмертником або сухими волошками, щоб «Бог милував від злої напасті». Справа в тому, що Водохреща (Богоявлення) було встаиовлено як пам'ять хрещення Христа у річці Іордань. Деякі сміливці після освячення води «для здоров'я» купалися в ополонці. Воду, зібрану на це свято, зберігали для лікування різних хвороб.

Після Водохреща люди думали вже про кінець зими, хоча ще лютували морози, тому казали: «Тріщи, не тріщи, а минули Водохрещі».

8. Бесіда за прочитаним.

— Що вас зацікавило в розповіді про Водохреща?

— Які ще зимові народні свята знаєте?

— У яких святкуваннях самі брали участь?

Цікаво святкують українці Стрітення, яке припадає на 15 лютого. У розвагах проходять останні дні перед Великим постом — Масниця.

VI. ПІДСУМОК УРОКУ

Отже, сьогодні на уроці ви дізналися про цікаві звичаї і обряди, пов'язані зі святами осінньо-зимового циклу. Доповніть речення: Я раніше не знав (не знала)...

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Підготувати стислу розповідь (на 2 хвилини) про Стрітення чи Масницю (за вибором).

2. Прочитати статтю (с. 60—62) підручника.