ДОДАТКОВИЙ МАТЕРІАЛ ДО УРОКУ 20 Глухий дощик (3 народного) — Дощику, дощику, — просять люди, — іди туди, де просять... — Де косять? — недочув дощик та й побіг на пасовищу. — Дощику, дощику, іди туди, де чорно. — Де вчора? — недочув дощик та й побіг туди, де лив учора. — Дощику, дощику, іди туди, де ждуть. — Де жнуть? — знову недочув дощик і швидко побіг на жнива. Який океан найглибший? Сьогодні людина вивчає океан. До глибини 3600 м дно океанів вкрито м'якими тінистими покладами, які складаються зі скелетів малих морських тварин. На глибинах більше 6 км дно вкрите мілкою тиною, яку називають «червона глина». В її частинку входять скелети тварин, залишки мілких рослин, вулканічні золи. Глибину океанів виміряють, направляючи в глиб звукові хвилі і приймають відбитий сигнал. Для цього виміряють час, за який звукова хвиля доходить до дна і після відбиття вертається, і після цього час ділять на дві частини. Найглибший — Тихий океан, його середня глибина 4.281 м, потім Індійський — 3.963 м, Атлантичний океан — 3.926 м. Для порівняння: Балтійське море має середню глибину — 55 м. Невідомо, чому і як сіль попала в океан. Але відомо: якщо висушити всі океани, із солі можна було б побудувати стіну висотою 230 км і товщиною 2 км, така стіна змогла б обігнути всю земну кулю. В і л морської води є ЗО г солі. Гірський струмок За все моє життя я нікому не заподіяв зла. Я хлюпочу і біжу собі, біжу, щоб утамувати спраглих. У літню спеку скільки звірини йде до мене, п'є мою водицю. А скільки стомленого люду. Прийдуть, відпочинуть. Холодної водиці нап'ються. А тільки один із тисячі скаже: «Бувай здоровий, гірський струмочок». А інші проходять. То хай вже Адже я такий щасливий часом, як згадаю, що коло мене мої вірні друзі. Ось хоч би оце каміння. Воно поросло мохом. А ще нахилилися наді мною жовта скеля й дивиться на мене. А он велети-клени попнулися аж до неба, і куди там пробитися до мене палаючому сонцю. А їхнє корячкувате коріння так і в'ється коло моїх грудей. А на третій версті випиває мене, поїдом їсть величезна річка і губить мене, моє ім'я. І що їй тільки заманеться, те вона й робить зі мною. Як зареве та як шарпоне береги, аж дерева з корінням вивертає, рідину по собі лишає. А я мушу допомагати, бо я ж у ній течу. Ох, ладен розірвати себе! Скільки разів допікали мене зойки людей: «Людину річка підхопила, рятуйте!». А в тому ж і моєї вини є трохи. Ой, гірка доля моя! О, якби я міг безупинно текти й поливати землю, та гірка доля моя! О, якби я міг безупинно текти й поливати землю та напувати і людину, і звірину. А який я щасливий, коли пробігаю повз травичку, що уже ось-ось має засохнути, і освіжаю її, а вона дякує мені. А ледь зачує моє хлюпотіння, так і голубиться до мене й гукає: — Спасибі тобі, струмочку, спасибі! Або продзюрчу там, де буря понівечила коріння дерев. Напою його, і вже потяглися листочки вгору. Та ось цієї ночі приснився мені сон, що страшна посуха геть висушила мене. Посохли трави, дерева, усі мої родичі й друзі. Гарнесенька пташка спурхнула з осикової гілки, щоб покупатися, та куди, не змочила й крилець та й заплакала. Я все бачив, і боліло моє серце. Мої друзі: щавель, очерет, береза, липа самі вже засихали, але захвилювалися: «Допоможімо струмкові, щоб він не висох». І вони дали мені по краплинці роси зі своїх листочків, гілочок, корінців та дарма. Наче сама земля провалилася переді мною і мала ось-ось поглинути мене. Я перелякався і прокинувся. Глянув угору, всі кручі й провалля закутав туман. Клен прошепотів: «Не бійся, крихітко, не висохнеш, не загинеш!» Аж ось обережний олень, поклав на спину роги, квапливо підійшов до мене, припав до чистої води, напився й пішов. Аж тоді я заспокоївся й сказав: «Ні, не всох я, ні». (В. Пшавела) Джерело: noindex | |
| |
Переглядів: 1511 | |
В. Чухліб «Повінь». Прислів'я. |
Гори України |
Культурні рослини рідного краю |
ДОДАТКОВИЙ МАТЕРІАЛ ДО УРОКУ 8 |
ДОДАТКОВИЙ МАТЕРІАЛ ДО УРОКУ 9 |
Всього коментарів: 0 | |