Просвітництво як літературна епоха
| Тема. Просвітництво як літературна епоха Мета: дати уявлення учням про епоху Просвітництва, дослідити її особливості, з’ясувати вплив на історію світової культури та літератури; розвивати навички критичного мислення, вміння готувати повідомлення на задану тему, узагальнювати і робити висновки, сприймати явища літератури у контексті культури; виховувати інтерес до літератури, формувати широкий культурний світогляд учнів. Обладнання: додаток 13: додаток 13-а – картки для актуалізації опорних знань; додаток 13-б – картки із планом вивчення навчального матеріалу. Тип уроку: вивчення нового матеріалу. Хід уроку Епіграф: Я мислю, отже, існую. Рене Декарт І. Актуалізація опорних знань. 1. Прийом «Встанови відповідність». Методичний коментар: на дошці учитель ще до початку уроку прикріплює картки із зазначенням провідних літературних епох та їхніх хронологічних меж, розташувавши їх у 2 колонки. Учні мають з’єднати відповідні картки. (Додаток 13-а). 2. Прийом «Що тобі відомо про …» ( учні стисло характеризують основні літературні епохи, використовуючи загальну схему). Схема характеристики літературної епохи 1.Хронологічні межі доби. 2.Провідні ідеї . 3.Ставлення до людини. 4.Ставлення до Бога. 5.Особливості розвитку літератури. 6.Представники в царині літератури, музики, образотворчого мистецтва. ІІ. Повідомлення теми та мети уроку. 1.Слово вчителя. Про що вам говорить слово «просвітництво»? Як ви гадаєте, від якого слова воно походить? Яку глибинну ідею концентрує в собі? «Просвітництво» - від «світла», тобто вже сам корінь нового літературознавчого поняття вказує на магістральний напрямок діяльності його представників – розвіювати темряву незнання і невігластва, освічувати, виховувати людину і людство, озброювати їх науковими знаннями. Саме епосі Просвітництва, її літературі, розмаїттю художніх напрямків, яскравим постатям письменників-філософів будуть присвячені наступні 11 уроків. (Запис теми уроку в зошитах) ІІІ. Вивчення нового матеріалу. Ознайомлення учнів із планом начального матеріалу: учні отримують картки із планом, зачитують його вголос. ( Додаток 13-б – цей матеріал дозволить учителю швидко роздрукувати запропонований план) . План навчального матеріалу 1. ХVІІІ ст. – епоха великих соціальних зрушень: криза феодальної системи і формування буржуазних стосунків, спалах буржуазних революцій. 2. Провідна роль філософії у духовному житті європейських країн. 3. Критичне ставлення до недосконалого суспільного ладу. 4. Провідні ідеї доби: - культ розуму і науки; - віра в перетворюючу і всепереможну силу людського розуму й освіти; - заперечення вроджених ідей, досвід – єдине джерело здобуття знань; - протиставлення «природності людини» та «цивілізованості», прагнення узгодити життя людини із природними законами; - роль виховання у моральному вдосконаленні людини та усього світу; - ствердження цінності особистості незалежно від її соціального стану; - ідея рівності усіх людей від народження (рівність релігійна, соціальна, національна, расова); - ідея освіченого монарха; - ствердження великої виховної ролі мистецтва у суспільстві. 5. Діяльність енциклопедистів. 2. Метод «Керована лекція». Методичний коментар: метод «Керована лекція» є інтерактивним. Учитель при підготовці лекції має розділити навчальний матеріал на окремі частини (план). Учні слухають його і не роблять ніяких записів. Закінчивши викладати першу частину (перший пункт плану), учитель зупиняється і пропонує учням, використовуючи план, записати основні положення з його розповіді. Потім виклад матеріалу продовжується. Така процедура може повторюватися кілька разів. Доцільно запропонувати учням працювати в парах. Засвоєння матеріалу перевіряють за допомогою фронтальної бесіди. Матеріал для лекції вчителя Ідея рівності усіх людей. Чи не найважливішою в добу Просвітництва була майже аксіоматична зараз, але революційна тоді ідея рівності усіх людей від народження. Однією з її іпостасей було проголошення рівності релігійної. Так, герой філософської повісті Вольтера "Простак" Гурон у Кастилії зустрічається з янсеністом (релігійним опонентом пануючого у Франції католицизму) Гордоном, який зображений із великою симпатією, а ось єзуїт, отець Ту-а-Ту (Тут-і-Там, тобто "і вашим, і нашим", "до послуг усіх") є відверто сатиричним образом. Значно продуктивнішою в літературі була ідея соціальної рівності, втілена, зокрема, в комедії француза П'ера Огюстена Карона де Бомарше "Весілля Фігаро", головний герой якої, плебей Фігаро, заявляє, що якби аристократи застосували до себе ті вимоги, які вони висувають щодо своїх слуг, то він не певен, що хоча б половина панів була б гідна стати слугами. Глядачі комедій П. Бомарше (звісно, переважно аристократи) були обурені таким монологом, а дослідники творчості геніального французького комедіографа переказують тогочасну фразу про те, що Велика Французька революція почалася не під час штурму Кастилії, а під час прем‘єри трилогії про Фігаро. Надзвичайно продуктивною і важливою була ідея національної рівності. Так, у народній драмі Фрідріха Шіллера "Вільгельм Телль" зображена національно-визвольна боротьба швейцарців проти австрійського ярма. За переконанням просвітителя Шіллера, швейцарці мали право обирати, жити їм у складі імперії, чи виокремитися з її складу, бо вони мали однакові з австрійцями права на свободу та національне самовизначення. Вельми актуальною для тієї доби була також ідея расової рівності. Наприклад, у романі англійця Даніеля Дефо "Робінзон Крузо" з великою симпатією зображено тубільця П'ятницю, і це в той час, коли процвітала работоргівля, і тисячі "робінзонів" ловили, катували, вбивали і продавали в рабство мільйони "п'ятниць". Саме доба Просвітництва викрила систему рабоволодіння. Звичайно, індивідуальний і колективний (згадаймо хоча б повстання Спартака в рабовласницькому Римі) спротив рабству виник одночасно з самим рабством, але саме просвітники поставили питання про філософське заперечення рабства, права на володіння людини людиною як протиприродній стан людських стосунків. Для порівняння: видатний філософ античності Платон розглядав раба як живий засіб виробництва: мотика, плуг (неживі засоби виробництва), раби (живі засоби виробництва). Просвітники уславили свободу як природній стан, природне право кожної людини. Невипадково, скажімо, народна драма Ф. Шіллера "Вільгельм Телль" закінчується трикратним повтором слова "свобода". «Природність» та «цивілізованість» Для просвітителів однією з центральних була опозиція "природа" (як правило, зі знаком "плюс") - "цивілізація (часто зі знаком «мінус»)". Звичайно, значення слова "природа" в цім контексті зовсім не обмежувалося поняттям на кшталт "зелені насадження". Це швидше первісний, не зіпсований цивілізацією стан людини й людства. Більшість просвітників вважали, що за природою, від народження, людина гарна, а псує її суспільство, яке влаштоване нерозумно: нераціонально, тобто, знову-таки, протиприродно. Оцей ідеал людини, не зіпсованої цивілізацією, отримав назву, яка тоді ж стала терміном, одним із центральних понять Просвітництва, -"природна людина". Тому, хоча першим у світовій літературі образом природної людини вважається дикун П'ятниця з роману Д. Дефо "Робінзон Крузо", поняття "природна людина" зовсім не обмежується значенням людина, що виросла на природі, не зазнала впливу цивілізації (хоча може включати й це значення). Так, Ж. Ж. Руссо абсолютизував роль природи в розвитку людства, занадто радикально відкидав позитивні моменти впливу цивілізації, за що негайно був висміяний Вольтером, який довів його думку до абсурду: мовляв, якщо цивілізація - це виключно погано, то що ви пропонуєте натомість, пане Руссо, невже ви закликаєте людство повернутися назад, "на карачки", адже найменший вплив цивілізації - це печерний період у історії людства? Зокрема, у філософській повісті "Простак" Вольтер полемізує з Ж. Ж. Руссо саме в цім питанні. "Природна людина" Гурон потрапляє до Бастилії, де сидить у камері з високоосвіченим янсеністом Гордоном. Цей час "цивілізований" вчений стариган і "природній" дикун-юнак проводять у наукових дискусіях, результат - взаємне вдосконалення. Це один із конкретних випадків втілення в художньому творі головної ідеї просвітників - прагнення примирити "природу" й "цивілізацію" (суспільство). З одного боку, Гордон визнає переваги природної людини (і це збігається з поглядами Ж. Ж. Руссо): "Він (Гурон) записав багато думок, які вжахнули старого Гордона. "Як! - казав той сам собі, - п’ятдесят років витратив я на своє навчання і тепер боюся, що не зможу наздогнати природний добрий розум цієї майже дикої дитини. Я тремчу, зміцнивши старанно свої забобони; він же слухав тільки простої природи ". З другого боку, Гурон визнав благотворну роль наук у своєму вдосконаленні (адже до Бастилії він був образом чи не комічним, а після дискусій із Гордоном став драматичним або й трагічним; і сам факт такого "перевтілення" вже є полемікою Вольтера з Ж. Ж. Руссо, бо підкреслює позитивні моменти впливу цивілізації на людину): "Мене спокушає повірити в перевтілення, - говорив він (Гурон), - бо я сам із тварини перетворився на людину... " Суміжною згаданій є важлива опозиція Просвітництва "природне право" - "суспільна угода". Вперше думку про "суспільну угоду, договір" висловив Джон Локк у трактатах "Про правління" (1690). Згодом це вчення Д. Локка було використане у роботі "Про суспільну угоду" (1762) Ж. Ж. Руссо і в ідеях Великої Французької революції 1789 року. Просвітники чудово розуміли, що "жити в суспільстві і бути незалежним від суспільства неможливо", що іноді індивідові (який перебуває у "природному стані") треба обмежити свої права і свободи задля блага більшості членів суспільства, а "справедливість і дотримання законів є принципами, з якими погоджується більшість людей". Ідея освіченого монарха Наступною ключовою ідеєю Просвітництва була ідея освіченого монарха. Просвітники не лише пропагували можливості людського розуму, але й на ділі застосовували їх, їхні раціоналістичні побудови були напрочуд логічними і прагматичними. За магістральний напрям, головний засіб вдосконалення людства просвітителі обрали культурно-просвітницьку діяльність. Відтак логічно поставало питання: а кого, власне, найдоцільніше просвічувати? Адже дійти до кожної людини дуже важко, майже неможливо. Вольтер, наприклад, навідріз відмовився від просвіти для простих людей, називаючи народ "бидлом, якому потрібен батіг і корм". Тоді для кого було потрібна була просвіта? Відтак просвітники прийшли до ідеї освіченого монарха: найоптимальніше починати просвіту народу з просвіти монарха (короля, царя, шаха тощо). Той, у свою чергу, почне просвіту своїх міністрів, ті - своїх підлеглих і так далі, і, зрештою, вони зроблять просвідченою усю свою країну, адже влада в їхніх руках. До того ж ідея освіченого монарха своєрідно співпала з традиційною мрією широких кіл народу про доброго монарха, і це стало однією із причин її живучості. Іноді тодішні монархи дійсно сприяли розповсюдженню наук (наприклад, Петро І "європеїзував" Росію не в останню чергу саме за допомогою впровадження і державної підтримки науки). Ідея освіченого монарха для просвітителів була такою привабливою, що впливала не лише на їхню творчість (образ просвіченого монарха є, наприклад, у Свіфтових "Мандрах Гулівера" – це король країни велетнів), а й на саме їхнє життя. Так, часто лунали кпини на адресу Вольтера за те, що він став придворним історіографом Людовіка XV, начебто "дозволивши себе приручити", або що вірив у те, про що писала в листах до нього російська імператриця, "просвічена монархиня" Катерина II. Навряд чи Вольтер вірив усьому. Але це й не так важливо, бо хіба це зіставимі речі: дорікати французові за довірливість у питанні, чи російські селяни дійсно '' їли курочку щонеділі, а в деяких губерніях вже переходили на індичку ", не беручи до уваги головного: завдяки втіленню ідей Просвітництва менш ніж за півстоліття Московія із провінційної країни перетворилася на світову державу. Ось що привертало увагу французьких просвітників до далекої північної країни (адже стариган Д. Дідро теж поїхав до Росії, і це теж невипадково). Коротше кажучи, вони вважали Росію своєрідним "експериментальним майданчиком" (причому – успішним!) для апробації і втілення своїх ідей. Але прагнення просвіти людей, звичайно, не обмежувалося виключно вінценосними особами. Звичайно, були роздуми й про те, як виховувати широкі народні маси. І найоптимальнішим, найефективнішим засобом просвіти, виховання людей просвітники вважали літературу. Діяльність енциклопедистів У наш час енциклопедистами називають людей, які вирізняються різнобічними знаннями (на відміну від вузькопрофільних фахівців). Це поняття походить від давньогрецьких слів "enkyklois " і "paideia" і дослівно означає «навчання за усім колом знань». А в добу Просвітництва слово "енциклопедисти" мало звуженіше і, сказати б, конкретніше значення. Енциклопедистами називали просвітників (філософів, письменників, політиків), які брали участь у виданні "Енциклопедії, або Тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел" (далі - Енциклопедія), що видавався, незважаючи на численні перешкоди, протягом 1751-1780 років (тобто понад чверть століття!). Головними ідеологами і виконавцями цього грандіозного проекту були засновник і головний редактор Д. Дідро та його перший помічник Д'Аламбер. Вони об'єднали навколо Енциклопедії найвидатніших учених і письменників того часу (переважно антиклерикально й антифеодально налаштованих): Ш. Л. Монтеск’є, Ф. М. Вольтера, Ж. Ж. Руссо, К. А. Гельвеція, Г. Гольбаха та ін. Виданню передували "Попередні роздуми", написані Д. Дідро і Д'Аламбером, де була створена найпрогресивніша на той час класифікація галузей знань, наук. "Попередні роздуми" стали апофеозом науки, закликом до об'єктивного дослідження природи і суспільства, прапором світського, нерелігійного ставлення до реального світу". Усього було видано 35 томів, де були матеріали, присвячені найрізноманітнішим галузям знань: історії, математиці, філософії, літературознавству та ін. І ось що ще цікаво: ремесла чи не вперше в історії людства були поставлені на один щабель з науками та мистецтвами, про що свідчить вже сама назва видання (раніше вони співвідносилися антитетично: науки та мистецтва - це "високе", а ремесла - це "низьке"). Видання було справою непростою. Передусім, вихід кожного тому викликав шалений спротив майже всесильних тоді святенників (які щодалі більше позбувалися монополії на знання) і можновладців (занадто багато загальноприйнятих на той час понять в Енциклопедії було переглянуто, зокрема, доцільність влади феодалів, яка до того багатьма сприймалася як Богом дана, одвічна й довічна, була піддана сумніву). Причому, непримиренні до того вороги - католики і янсеністи - виступили проти Енциклопедії єдиним фронтом (так тимчасово перестають гризтися між собою собаки при наближенні спільного ворога - вовка). Тож не дивно, що час від часу видання заборонялося. 1752 - заборона Королівською радою перших двох томів за те, що там було "багато положень, спрямованих на знищення королівської влади, зміцнення духу незалежності й бунтарства і своїми темними й двозначними висловами закласти основи помилок, псування моралі й безвір'я ". 1757 - повторна заборона видання (з великими труднощами після заборони 1752 року енциклопедисти добилися дозволу на продовження видання), цього разу вже урядом, та ще й заборона продажу тих семи томів, що на той час вийшли. І наступний, восьмий, том побачив світ лише через вісім років! Крім того, не було єдності й у таборі самих енциклопедистів. Особливо яскраво розбіжності в їхніх поглядах виявилися після виходу згаданого вже сьомого тому, де була стаття Д'Аламбера "Женева", через яку її автор врешті решт вийшов зі складу редколегії. Ще б пак, адже проти нього виступили не лише церковники (католики образилися на занадто позитивно оціночний опис скромного способу життя протестантських женевських святенників, що було різким контрастом розкошам, якими оточило себе католицьке французьке духовенство), а й самі енциклопедисти. Так, вже знаменитий на той час Жан Жак Руссо посварився з Денні Дідро й відмовився від подальшої співпраці з енциклопедистами через ту саму статтю. Правда, його обурили не компліменти протестантам, а пропозиція Д'Аламбера відкрити в Женеві театр, що, на думку Ж. Ж. Руссо, могло негативно вплинути на моральність женевців. Отож Д'Аламбер назавжди вийшов зі складу видавців Енциклопедії, а Д. Дідро мужньо продовжив справу один. До того ж видання Енциклопедії було справою надзвичайно складною із суто матеріальної точки зору. Д. Дідро часто закладав для цієї справи свої особисті гроші. Ходили навіть чутки, що в нього від поганого харчування, зумовленого постійним браком грошей, помирали діти. Принаймні, з постійних злиднів, за великим рахунком, його в решті решт визволив тільки неординарний крок російської імператриці Катерини II: вона купила особисту бібліотеку француза, залишивши її йому в пожиттєве користування, і книжки були вивезені до Росії лише після смерті філософа. Але, до честі Д. Дідро, який був і батьком ідеї, і найголовнішим її виконавцем, він довів справу до завершення. Видання Енциклопедії стало визначним явищем в інтелектуально-ідеологічному, духовному житті не лише Франції, а й усього світу. ІV. Систематизація та узагальнення вивченого. 1. Фронтальна бесіда. - Які зрушення відбулися в соціальній та світоглядній сферах за доби Просвітництва? - Якого значення просвітителі надавали розуму? - Що означає поняття «природна людина»? Які риси їй властиві? - У чому виявлявся демократизм та гуманізм філософії Просвітництва? - У чому полягала, на думку просвітителів, роль мистецтва? - Чи є актуальними ідеї просвітителів для нашого часу? Які із них варто було б використати нині? 2.Запис висновку до уроку у зошити. Весь пафос Просвітництва полягає у програмі оновлення життя, формування нової людини, утвердження нових ідеалів і цінностей, нових стосунків між людьми і концепцій, які, на думку мислителів, мали призвести до загального добра й всесвітньої гармонії. ( за О. Ніколенко. «Бароко. Класицизм. Просвітництво») V. Домашнє завдання. Для всіх учнів. Повторити вивчене за планом до уроку ( підготувати стислі монологічні висловлювання). За творчими групами. Випереджальне завдання: читати повість Вольтера «Простак», готуватися до аналізу головного конфлікту твору за планом: 1. Конфлікт «природної людини» Гурона і французького суспільства. 2. Гурон і Гордон у Бастилії. 3. Трагізм долі мадемуазель де Сент-Ів і Гурона. | |
|
| |
| Переглядів: 1282 | |
| Д. Павличко «Квітка», В. Кухалашвілі «Як побачити вітер?». В. Лучук «Сіла хма... |
| Запитання до природи. З чого виготовляють папір? Чому малює твій олівець? |
| Симетричне вирізування |
| Слова, слова... Удосконалення тексту із часто повторюваними словами |
| Бережливе ставлення до природи |
| Всього коментарів: 0 | |