Художня кераміка що робить посуд гарним

Мета: навчальна: продовжувати надавати учням відомості про гончарство як вид декоративно-ужиткового мистецтва; продовжувати ознайомлювати з матеріалами та інструментами художника-кераміста; закріплювати розуміння поняття «декор» та «декорування», навички роботи з пластиліном (глиною); розвивальна: збагачувати та закріплювати в дітей уміння сприймати, розрізняти та аналізувати характерні особливості керамічної форми; закріплювати навички основних видів ліплення; розвивати дрібну моторику руки; виховна: виховувати в учнів естетичне сприйняття навколишнього світу; стимулювати розвиток допитливості; виховувати екологічну культуру, любов до українського народного мистецтва.

Обладнання: навчальні плакати, репродукції робіт відомих майстрів і навчальні роботи з методичного фонду; об’ємні зображення.

Матеріали та інструменти: дошка для ліплення, пластилін (глина), стеки, простий олівець, матеріали для відбитка, за потреби — матеріали для розфарбовування.

Тип: комбінований урок.

Методи і засоби роботи: евристична бесіда; практична робота на базі засвоєного матеріалу.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент

II. Актуалізація опорних знань і вмінь

Учитель на власний розсуд пропонує учням запитання щодо

видів керамічних виробів та вже знайомих їм способів ліплення.

 III. Вивчення нового

 матеріалу

 Розповідь учителя

 Українська земля багата на різномнітні глини. Білі, жовті, червоні, сірі — у руках майстрів вони перетворюються на дивовижні витвори мистецтва. Опішня, Косово, Бубнів-ка, Васильків, Олешня складають славу і гордість української народної кераміки.

 Виготовлення посуду з глини — одне з найдавніших ремесел. Спершу люди просто обмазували глиною плетені кошики, потім навчилися випалювати глину й почали робити посуд для води та їжі.

 Залежно від виду глини й температури випалювання побутову кераміку поділяють на: теракоту — вироби з кольорової глини без домішок; майоліку — вироби, покриті прозорою кольоровою поливою, схожою на скло; фаянс — вироби з білої очищеної глини; порцеляну — тонкостінні вироби з високоякісної глини з особливими добавками й високотемпературним випалюванням.

 Із тих прадавніх часів технологія виготовлення посуду практично не змінилася.

 Спочатку видобувають глину, розминають її та очищують від усіх домішок: листя, паличок, піску, каміння. Потім виготовляють посуд за допомогою гончарного кола або вручну.

 Готовий посуд просушують, щоб з глини вийшов за-Косівська керамікалишокводи. Нацьому етапі

Майстер-кераміст

виготовлення глиняний посуд стає міцним, та лишається крихким і ще розмокає, коли на нього потрапляє вода. Тому потрібен ще один дуже важливий етап — випалювання. Посуд розміщують на спеціальних полицях, а потім укладають у великі печі для випалювання.

 Кожний район гончарного промислу мав свої локальні художні особливості, що залежали від природних властивостей матеріалів, технологічного рівня виробництва, місцевих традицій тощо. Майже кожен осередок відомий талановитими майстрами-гончарями з яскравою творчою індивідуальністю. Їхні вироби — пишно оздоблені глечики, горнята, миски, полумиски, макітри, куманці, лембики, довжанки тощо — прикрашали український народний побут так само, як рушники, обруси, килими.

 У різних регіонах посуд оздоблюють, застосовуючи різні прийоми: його розмальовують за допомогою пензлів; створюють візерунок рильцем на поверхні підсушеного, але ще не випаленого посуду; прикрашають об’ємними накладними елементами.

 У ХІІ ст. на березі маленької річки Тарапуньки виникло містечко Опішня — добре відомий сьогодні центр унікального гончарного мистецтва. Здавна тут виготовляли не тільки посуд (горщики, миски, глечики, чайні чашки), але й кадильниці, письмове приладдя з квітковим орнаментом, із зображеннями левів, коней, биків, фантастичних тварин.

IV. Закріплення вивченого матеріалу

Творче завдання

Слово вчителя

Виліпіть глечик із джгутиків. Прикрасьте його візерунком традиційного опішнянського розпису.

(Учитель демонструє учням послідовність дій згідно із запропонованою схемою.)

Пояснення до творчого завдання

Глечик можна зробити без гончарного круга. Скачайте кульку та розплющте її в долонях. Це буде дно глечика.

Потім виліпіть однакові за товщиною ковбаски. Кладіть їх одна на одну по колу, придавлюючи пальцями й добре примазуючи до основної форми.

(Якщо виріб виконується з глини, примазувати потрібно вологими руками.)

Глечик має просохнути повністю, потім його можна розфарбувати.

Послідовність виконання посуду із джгутиків

Зразки розпису опішнянської кераміки

Глечик із пластиліну спочатку необхідно вкрити клеєм ПВА, інакше фарби не лягатимуть рівномірно.

Завершений виріб потрібно покрити клеєм ПВА або меблевим лаком.

(Для цього знадобиться допомога батьків або вчителя.)

V. Підбиття підсумків

Обговорення учнівських робіт

Учитель разом із учнями перевіряє створений посуд, спонукає учнів виявляти помилки одне в одного та шукати шляхи їх виправлення. Особливу увагу учнів потрібно приділити симетричності боків виробів.

VІ. Домашнє завдання

Упродовж уроку учні виконують роботу, використовуючи запропоновану схему. Удома завершують роботу над оздобленням глечика.

Додатковий матеріал

Природа дуже щедра на різні глини. Але й глина має свою «природу» — вона надзвичайно різноманітна за кольором і хімічним складом. Колір глини містить майже всі кольори в їх при-глушено-оксамитовій тональності. У глинах є розчинні сполуки заліза; такі барвники, як гумус, лініт, навіть смоли й віск. Існує багато видів глини — «погануля», «попелюшка», які зазвичай використовують у будівництві. Їх не бережуть і цінними не вважають. Існують також «царські» родовища, які є рідкісними.

Глина (землиста маса) у результаті змішування з водою перетворюється на пластичний піддатливий матеріал, що зберігає найменшу дію з нею рук людини. А суха й обпалена глина стає твердою, кам’янистою. Ці властивості глини здавна було помічено та використано людиною.

Глина — геологічний продукт видо- та формотворення гірських порід. Іноді глина складається переважно з одного мінералу (каолін), інколи може складатися з цілої низки мінералів, великої кількості домішок. Домішки найчастіше містять кварц, польовий шпат, кальцит, пірит та ін. Якщо глина містить багато піску — її називають «пісною», якщо мало — «жирною». Глину, в якій переважає пісок, називають «суглинком».

Для кераміки обирають глину оптимальної структури. Погано працювати з «жирною» глиною, її важко формувати, для виробів не підходить і надто «пісна». Зазвичай гончарі визначають в’язкість глини візуально, пом’явши її в руках. Аматору-початківцеві потрібно знати, що слід додати до глини та як її обробити, щоб отримати робочу масу. Глину можна ущільнити — зробити її більш конструктивною, здатною нести навантаження, що виникають під час випалювання або в готових виробах.

Хімічна й фізична обробка глини починається в природі. Іноді цього процесу достатньо для художника-кераміста: він просто бере й використовує природні сорти та види глини, інколи ж доводиться складати свої суміші.