Тема. Розвиток письмового мовлення. Твір-характеристика персонажа за простим планом

Мета: допомогти учням глибше зрозуміти характер персонажа та його значення для розкриття головної думки твору; розвивати писемне мовлення учнів, образне та логічне мислення, уміння працювати з текстом художнього твору; виховувати любов до природи, найкращі людські якості.

Обладнання: портрет письменника, ілюстрації до твору

Тип уроку: розвиток зв`язного мовлення

Хід уроку

І. Мотивація навчальної діяльності школярів

Кому з нас не хочеться бути добрим співрозмовником, з яким цікаво спілкуватися? Хто не хотів би мати багато друзів? Хто не мріяв досягати успіху в якихось перемовинах? А це значною мірою залежить від того, наскільки добре ми володіємо мовою, засобами виразності, прийомами переконання. І саме це завдання покликані виконувати спеціальні уроки, які є в курсах української мови і літератури, і світової літератури – це уроки розвитку зв`язного мовлення. Якраз такий урок ми проведемо сьогодні.

ІІ. Оголошення теми й мети уроку

ІІІ. Актуалізація опорних знань

1. Робота з орієнтовним планом-характеристикою літературного персонажа (на дошці)

• Ім `я персонажа, його місце в творі.
• Зовнішній вигляд, портрет героя
• Його риси характеру, вчинки, ставлення до інших героїв твору.
• Ставлення інших героїв до персонажа.
• Ставлення автора до свого героя.
• Моє ставлення до героя літературного твору.

2. Повторити, що таке цитати і як їх використовувати в своєму творі.

Цитата – це коротенькі уривки з твору, які підтверджують ваші думки про літературного героя. Цитати беруться в лапки. Їх повинно бути небагато (2-3 на весь твір).

IV. Робота над темою уроку

1. Складання плану твору учнями самостійно.

2. Перевірка складених планів, вибір найкращих варіантів

Орієнтовний план

1) Лобо- головний герой оповідання Сетона-Томпсона.

2) Фізична досконалість, зовнішня краса героя.

3) «Людські» риси характеру тварини – кмітливість, хитрість, спостережливість, вірність зграї та подрузі, туга за втраченим життям.

4) Любов до Лобо оповідача, повага мисливців.

5) Моє ставлення до володаря Курумпо.

3. Написання твору на чернетках. Прослуховування кількох творів з коментарями

4. Написання творів у чистовому варіанті (обсяг твору – 3І4 сторінки)

Зразок твору, написаного від імені героя

 Я – Лобо

 Я – вовк. Живу в Канаді, у великій скотарській окрузі Курумпо. Я – ватажок вовчої зграї. Мою зграю бояться всі люди в окрузі, тому що ми полюємо на їхню худобу. Деколи ми її навіть не їмо, а просто загризаємо задля розваги. Потрібно ж нам якось веселитися. Я нічого не боюся, окрім того, що у всіх тутешніх чоловіків є рушниці. І тому я наказую своїй зграї не наближатися до людини. Звичайно, мене і моєї зграї люди хочуть позбутися, адже ми завдаємо їм великої шкоди. Та це їм ніколи не вдасться.

 Одного разу я зі своєю зграєю пішов на полювання. Ми побачили череду корів і вибрали собі телицю. Тільки зграя її роздерла, як ми почули голос ковбоя і втекли. Через деякий час ми повернулися, але я зупинив зграю, тому що відчув дивний запах. Це була отрута. Ми відокремили всі отруєні частини, а все інше спожили. Пастки ж людей не давали мені і моїй зграї спокою, вони були на кожному кроці. Якось ми поверталися з полювання, аж тут на стежині лежать печінка і нирки телиці. Я відразу зрозумів, що вони так просто тут не лежали б, це все «подарунки» мисливців. І ще одна частина моєї здогадки така: останнім часом дуже вже багато м`яса лежить на полі. Це, напевне, люди про нас, вовків, так «дбають», але ми не голодні. Я вирішив подякувати тому «доброму» чоловікові, склав всі куски на купу і обгидив їх, висловивши таким чином йому свою «подяку». Люди ставлять на нас, вовків, не тільки м`ясні приманки, але й замасковані капкани. Одного разу я, як завжди, вів свою зграю на полювання. Раптом я знову відчув дивний запах від того місця, на яке я мав ставати. Отрута? Ні, це, здається, метал. Я відходжу назад і починаю гребти землю навкруг того місця. Аж ось клацнули лещата. Мої здогадки були вірними – то замаскований капкан. Інші капкани я знаходив так само. Ще у мене є подруга – вовчиця. Я все їй дозволяю. Вона навіть йде зі мною попереду. Ось і сьогодні вона поруч. Та нам знову трапляється пастка – зарізана телиця. Я наказую всім вовкам не зачіпати її. Та моя подруга не слухає мене, кидається обнюхувати телицю і потрапляє в пастку. На щастя, вона може бігти, хоча їй і заважає голова телиці. А втім, вона сильна вовчиця і якось позбудеться капкана. Я і зграя повертаємося додому. Наступного ранку я чую поклик моєї подруги. Вона просить допомоги. Я їй відповідаю, але допомогти не можу, тому що біля неї люди. Коли люди пішли, я біжу на те місце, звідки чувся поклик вовчиці. Це місце залила кров, і я розумію, що мою подругу вбито. З цього часу я перестаю боятися людей і біжу до них, щоб вони повернули її мені. Я кружляю навколо їхніх осель і на полі знаходжу тіло своєї подруги. Я відразу ж кидаюсь до неї, та попадаю у пастку. На другий день до мене приходять люди. Я намагаюсь втікати, але мені заважають капкани. Люди кидають мені ласо, і я хватаю його зубами. Два дні і дві ночі я лежу прикутий. Мене покидають сили. Та я не втрачаю надії і кличу своїх підданих, та ніхто не йде мені на допомогу. Я прощаюся зі всіма своїми володіннями. І мені дуже жаль, що я вже більше ніколи їх не побачу.

 Роздольська Алла, 2006 р.

V. Домашнє завдання

Повторити тему «Людина і природа». Підготуватись до контрольної роботи