Мереживо. Зимові квіти на склі

Мета:

навчальна: продовжувати ознайомлювати учнів з різновидами декоративно-ужиткового мистецтва; надавати початкові знання про плетіння мережива;

розвивальна: розвивати вміння учнів узагальнювати, відкидати зайве, несуттєве; формувати в дітей уміння сприймати, розрізняти й аналізувати характерні особливості силуетних форм; розвивати дрібну моторику руки;

виховна: виховувати в учнів естетичне сприйняття навколишнього світу, інтерес до народного мистецтва; стимулювати розвиток допитливості.

Обладнання: навчальні плакати, репродукції картин відомих художників і навчальні роботи з методичного фонду; вироби в техніці мереживоплетіння.

Матеріали та інструменти: альбом для малювання; простий олівець; білий восковий олівець або свічка; гумка, акварельні фарби; пензлі № 4, 6; ємність для води; серветки для витирання рук і пензлів; палітра.

Тип: комбінований урок.

Методи і засоби роботи: евристична бесіда; практична робота на базі засвоєного матеріалу.

Коментар

Під час уроку вчитель надає учням відомості з історії та технології плетіння вологодського мережива (в обсязі на власний розсуд).

Мереживо — полотно, виконане вручну або на спеціальних машинах, у якому ажурний малюнок створюється переплетінням ниток.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент

II. Актуалізація опорних знань і вмінь

Запитання

• Яке мистецтво називають декоративно-ужитковим?

• Як люди використовують твори декоративно-ужиткового мистецтва?

• Які види декоративно-ужиткового мистецтва ви знаєте?

III. Вивчення нового матеріалу

Розповідь учителя Звідки прийшов цей чудовий промисел — невідомо. Голландія, Германія і навіть далека Іспанія можуть претендувати на звання прабатьків вологодського мережива. Та й не так уже важливо, чий корабель уперше привіз на наші землі коштовне мереживо. Саме коштовне, у прямому розумінні цього слова. Іноземне мереживо було сплетене із золотих ниток, і призначалося воно винятково для персон, наділених владою.

Не встигли найбагатші та найвельможніші повихвалятися закордонними коштовностями, як вітчизняні майстри вже почали виготовляти своє мереживо: золоте — для заможних; срібне — для модниць із меншими статками; залізне — для тих, кому благородні метали були не по кишені. Почули про столичні новинки і в провінції. Сотні майстрів і майстринь стали винаходити своє мереживо. Ось тоді й пригадали про льняну ниточку,

Плетіння вологодського мережива

Волан. Седан. Франція (початок XVIII ст.)

а пригадавши — здивували світ білосніжним, легким, наче пух, вологодським мереживом.

Вологодське мереживо нагадує візерунок інею на склі, який зникає під першими променями березневого сонця. Або найтонше павутиння, яке рветься від щонайменшого подиху вітерця. Воно символізує щось чисте і миттєве. Подібно до білої лілеї, вологодські мережива могли б стати символом невинності.

А й справді, у давнину наречені самі плели мережива для свого посагу. До приїзду жениха майстрині прикрашали хату мереживними «постилальниками» й особливими рушниками — «убрусами» й «наспич-никами». А само мереживоплетіння називалося «жіночим задумом».

По селах майстрині-мереживниці починали займатися плетінням змалечку. Доросла мереживниця отримувала на рік 20 карбованців. На ті часи — чималі гроші (наприкінці XIX сторіччя кілограм масла коштував 50 копійок, а м’яса — всього 14 копійок).

Утім, мало хто тоді робив мереживо на продаж. Переважно для себе або в подарунок.

Якщо ж мереживна косинка діставалася дівчині в спадок від матери або бабусі, то свою роботу можна було й продати, отримавши за неї ковані срібні сережки, дюжину веретен, а може, ще й пару гребінок.

Навчитися плести мереживо досить складно, але ще складніше його віднайти. Щоб дівчина сплела першу у своєму житті мереживну косинку, інша майстриня повинна докласти до цієї роботи своїх рук і серця.

Зразок сколка мірного мережева

Художник-мереживник — робота непомітна й майже забута. Мало хто знає, якими дивовижними секретами володіють люди цієї професії.

Коли тчуть тканину, використовують лише дві нитки — основну та уточну, під час в’язання — одну, а під час плетіння — безліч ниток. У великих роботах їх кількість сягає 60 і навіть більше. Кожна нитка намотується на окрему паличку — коклюшку. Пле-тея — саме так називали в далекі часи майстриню — закріплює нитку на коклюшці, кладе її собі на коліно й кілька разів катає, доки нитка не займе спеціально відведене для неї поглиблення. Далі настає черга куфтиря — набитого соломою тканинного барабана. його укріплюють на спеціальній підставці, заздалегідь обернувши паперовим сколком. Саме в ньому й зберігається секрет майстрині — неповторний малюнок її мережива. Вставляючи в дірочки на сколку голки й перекидаючи коклюшки, майстриня переплітає нитки. Як комп’ютерна перфокарта задає програму обчислювальній машині, так і простий паперовий сколок заздалегідь визначає мереживний візерунок.

В. Тропінін «Мережниця» (1823)

IV. Закріплення вивченого матеріалу

організація сприйняття творів мистецтва

Бесіда за питаннями

(Учитель пропонує учням роздивитися репродукцію картини В. Тропініна «Мережниця» та скласти невеличкий усний твір-опис.

Якщо завдання викликає труднощі, доцільно запропонувати учням навідні запитання.)

• Кого художник зобразив на картині?

• Що допомагає визначити професію дівчини?

• Як, на вашу думку, художник ставиться до майстрині?

• Які засоби використовує художник, щоб висловити своє ставлення?

(Учитель пропонує учням розглянути зображення зразків мережива та висловити своє ставлення до мережива як твору мистецтва. Учні мають визначити композиційні та технічні прийоми, якими користуються художники-мереживники.)

Зразки вологодського мережива

творче завдання Слово вчителя

Чи доводилося вам милуватися найтоншими крижаними візерунками на шибках? Але варто пригріти сонечку, й вони зникають без сліду. Мереживо, немов застигле диво, зберігає морозні візерунки.

Намалюйте свій візерунок на шибці.

Послідовність виконання малюнка восковими олівцями

* * *

Зима свій візерунок творить Морозним подихом на склі.

Мов літа спогади, малює Ті білі квіти на вікні.

Н. Горошко

Пояснення до творчого завдання

Нанесіть малюнок білим восковим олівцем або свічкою на білий аркуш паперу, потім покрийте малюнок синьою акварельною фарбою або розчином гуаші. Спочатку виконайте головні лінії, а потім додайте до них допоміжні візерунки.

(Якщо немає можливості використати для виконання воскові олівці або свічку, малюнок можна зробити білою та блакитною гуашшю на темно-синьому папері.)

V. Підбиття підсумків

Обговорення учнівських робіт

Під час обговорення виконаних робіт слід акцентувати увагу учнів на точності та плавності ліній. Окремо потрібно відзначити ті роботи, в яких учні намагалися, крім лінійного малюнка, використати елементи тематичних зображень (пейзаж, звірів, птахів тощо).

VI. Домашнє завдання

Удома учням пропонується продовжити малюнок для

Дар’я Г. (8 років) «Віконне мереживо

створення мережива (сколок) за позначеними крапками. Під час виконання завдання не можна користуватися лінійкою.

Виконання сколоків розвиває увагу, точність рухів та спостережливість.

Додатковий матеріал

Слово «мереживо» походить від «оточувати», прикрашати нарядною обробкою краї одягу та інших предметів із тканини. Мереживоплетіння було відоме із давніх-давен. Убрання царів, князів та бояр прикрашало мереживо із золотих, срібних і шовкових ниток; у народному одязі використовувалося мереживо із льняної пряжі, а з кінця XIX століття — з бавовняних ниток.

Художні особливості вологодського мережива склалися вже в XVII—XVIII століттях. До XIX століття мереживоплетіння вже мало характер розповсюдженого художнього ремесла. У 20-х роках XIX століття в околицях Вологди було засновано мереживну фабрику, на якій працювали десятки дівчат-кріпачок. У середині XIX століття мереживоплетіння на вологодській землі перетворилося на промисел, яким займалися тисячі майстринь у різних повітах. Особливо це ремесло було розвинене на території Вологодського, Кадниковського і Грязовецького повітів. У кожному з них склалися місцеві особливості і прийоми плетіння, своє коло мереживних виробів, але відрізнити їх може лише глибокий знавець цього мистецтва.

Мереживний промисел у Вологодській губернії досяг розквіту в другій половині XIX століття. Якщо в 1893 році плетінням займалися чотири тисячі майстринь, то в 1912 році їх було майже сорок тисяч.

Відмітною особливістю традиційного вологодського парного мережива є чітке ділення «будови» мережива на малюнок і тло. Унаслідок цього великі та плавні форми орнаменту дуже виразно виділяються безперервною лінією, рівною за шириною на всьому просторі візерунка. У ранніх вологодських мереживах як провідний орнамент варіювалися стилізовані зображення птахів, древа життя та інші старовинні мотиви, характерні для стародавньої слов’янської вишивки. Сьогодні вологодське мереживо відрізняє різноманітність орнаменту, монументальність форм і переважання квіткових мотивів.