Майстерня кераміста. Виготовлення посуду

Мета:

навчальна: надавати учням відомості про гончарство як вид декоративно-ужиткового мистецтва, продовжувати ознайомлювати з матеріалами та інструментами художника-кераміста; закріплювати розуміння поняття «декор» та «декорування», навички роботи з пластиліном (глиною);

розвивальна: збагачувати та закріплювати в дітей уміння сприймати, розрізняти та аналізувати характерні особливості керамічної форми; закріплювати навички основних видів ліплення; розвивати дрібну моторику руки;

виховна: виховувати в учнів естетичне сприйняття навколишнього світу; стимулювати розвиток допитливості; виховувати екологічну культуру, любов до українського народного мистецтва.

Обладнання: навчальні плакати, репродукції робіт відомих майстрів і навчальні роботи з методичного фонду; об’ємні зображення.

Матеріали та інструменти: дошка для ліплення, пластилін (глина), стеки, простий олівець, матеріали для відбитка.

Тип: комбінований урок.

Методи і засоби роботи: евристична бесіда; практична робота на базі засвоєного матеріалу.

Коментар

Кераміка — виріб з обпаленої глини.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент

II. Актуалізація опорних знань і вмінь

(Учитель пропонує учням запитання щодо видів керамічних виробів та способів ліплення, спираючись на матеріали уроку 12.)

III. Вивчення нового матеріалу

Розповідь учителя

Виготовлення посуду з глини — одне з найдавніших ремесел. Спочатку просто обмазували глиною плетені кошики, потім навчилися випалу і стали робити посуд для води та їжі.

Технологія виготовлення посуду практично не змінилася з тих прадавніх часів.

Спочатку видобувають глину, розминають її та очищують від усіх домішок: листя, паличок, піску, каміння.

Гончар за роботою

Приклади полив’яного посуду

Потім виготовляють посуд за допомогою гончарного круга або вручну.

Готовий посуд просушують, щоб із глини вийшов залишок води. На цьому етапі виготовлення глиняний посуд стає міцним, але лишається крихким і ще розмокає, коли на нього потрапляє вода. Тому потрібен ще один дуже важливий етап — випалювання. Посуд розміщують на спеціальних полицях, а потім вкладають у великі печі та випалюють.

(Детальну розповідь про керамічні промисли, притаманні певному регіону, вчитель може скоригувати, спираючись на додаткові матеріали.)

Послідовність виготовлення посуду із джгутиків

У різних регіонах оздоблюють посуд, користуючись різними прийомами: його розмальовують за допомогою пензлів; створюють візерунок рильцем на поверхні підсушеної, але ще не випаленої посудини; прикрашають об’ємними накладними елементами.

Слово вчителя

Виліпіть вазу із джгутиків або цілого шматка пластиліну (глини). Прикрасьте її візерунком із кольорових кульок і ковбасок.

(Учитель демонструє учням послідовність дій згідно із запропонованою схемою.)

Індивідуальна робота за творчим завданням

Учні виконують роботу за творчим завданням. Учитель за необхідності надає індивідуальну допомогу.

V.Підбиття підсумків

Обговорення учнівських робіт

Учитель разом з учнями перевіряє створений посуд, спонукає учнів виявляти помилки одне в одного та шукати шляхи їх виправлення. Особливу увагу учнів потрібно звернути на симетричність боків виробів.

VI. Домашнє завдання

Упродовж уроку учні виконують роботу, користуючись однією із запропонованих схем, інша схема пропонується до виконання як домашнє завдання.

Додатковий матеріал

Україна багата на поклади найкращих звичайних і каолінових глин різноманітних кольорів — від білої і кремової до коричневої і темно-сірої, — можливо, саме тому ще в найдавніші часи було покладено в Україні початок великого керамічного промислу. Елементи орнаментів, окремі знаки та принципи побудови композиції були закладені задовго до нашої ери.

Із VII століття починається слов’янська доба в розвитку української кераміки. У темно-сірій кераміці цієї доби спостерігаємо багато рис римського тисненого (ритого) орнаменту (паралельні і хвилясті лінії, насічки, зірки).

Уже в княжу добу (Х—ХІІІ століття) керамічне виробництво стає мистецьки довершеним і перетворюється на справжній промисел. Саме з того часу починають застосовувати гончарний круг, удосконалюють розчин, процес випалювання, а на межі Х—ХІ століть відкрито спосіб обробки каолінової глини, що дуже схожий на процес виготовлення порцеляни XVII—XVIII століть.

Наприкінці XV століття з’являються цехові організації гончарів. Урізноманітнюється техніка виробництва, форми посуду, прикрашання, з’являється полив’яний посуд.

У XVII—XVIII століттях стиль українського бароко привносить елементи стриманої декоративності та насиченості кольорів, з’являються оригінальні орнаментальні мотиви. Посуд цього періоду відзначається тривкістю, добрим випалюванням та міцною рівною поливою. Саме тоді сформувались і провідні центри керамічного виробництва, що, як правило, зберегли своє значення аж до ХХ століття (Стародуб, Козелець, Ніжин, Чернігів, Ічня, Батурин — на Чернігівщині; Хорол, Комишна, Опішня — на Полтавщині; Кам’янець, Деражня, Шаргород, Зіньків, Бар, Купин, Летичів, Смотрич, Янів, Миколаїв — на Поділлі; Яворів, Судова Вишня, Стрий — у Галичині; Володимир — на Волині). Центри й осередки гончарства розміщені територією України

досить непропорційно через нерівномірність покладів якісної гончарської глини. Головними різновидами виробів гончарів є різноманітні типи посуду (горщики, гладущики, глечики, миски, дзбанки, куманці, баклаги, барильця), декоративний посуд скульптурного характеру (баранці, леви, коники, півники), різні іграшки (півники, коники, баранчики, свищики та ін.).

У кераміці з території колишньої Гетьманщини (Київщина, Чернігівщина, Полтавщина) у формі посуду та орнаменті проглядають традиції старокняжої доби, помітним є вплив інших видів декоративно-ужиткового мистецтва, зокрема вишивки й ткацтва. На Поліссі можна зустріти доволі практичну однотонну кераміку, як і на Підляшші (тепер Польська Республіка) та в Галичині.

Найтиповішими виробами є миски і дзбанки. Миски часто поліхроматичні з надзвичайно різноманітною орнаментикою, часом із дуже архаїчними мотивами. До найархаїчніших типів орнаментики належать геометричні мотиви (безкінечники, ламані та хвилясті лінії, узгоджені з формою посуду). Вони притаманні кераміці з Поділля, Волині, Закарпаття. На Київщині, Полтавщині, східному Поділлі популярною є рослинна орнаментика. Для галицької орнаментики з Гуцульщини та Сокальщини характерні обидва типи візерунків. Зустрічаються також образи птахів (півник, павич), тварин (кінь, лев, риба, жаба), комах і навіть людини. В Опішні гравіювали по вогкому черепку, наліплювали рельєфні орнаментальні мотиви, вплітали в мальований рослинний орнамент казкових звірів та птахів. На Поділлі почали виготовляти червоний мальований посуд, оздоблювати миски тематичними фігурними композиціями. На Гуцульщині в косівських орнаментах впадають в око багатопелюсткові квіти, трикутне листя, ґрона винограду, пташки на гіллі, коні, кози, олені. У Пістині виготовляли здебільшого мальовані миски, тарелі, дзбани та ін.