Майстерня вишивальниці диво рушника

Мета:

навчальна: продовжувати ознайомлювати з видами декоративно-ужиткового мистецтва; надавати учням початкові відомості про вишивання як різновид народного мистецтва; розглядати засоби виразності вишивки різних регіонів України; ознайомлювати з матеріалами та інструментами вишивальниці;

розвивальна: розвивати навички та вміння дітей працювати графічними матеріалами: олівцями, фломастером; розвивати точність рухів та окомір;

виховна: виховувати в учнів почуття прекрасного, розуміння народного декоративного мистецтва та любов до національної художньої спадщини.

Обладнання: матеріали для демонстрації послідовності й техніки виконання роботи; репродукції графічних робіт.

Матеріали та інструменти: аркуш у клітинку, простий і кольорові олівці, гумка, кольорові фломастери.

Тип: комбінований урок.

Методи і засоби роботи: евристична бесіда; практична робота на базі засвоєного матеріалу.

Коментар

Доцільно запропонувати учням принести з дому рушники, що є в їхній родині, та підготувати коротеньку розповідь про майстринь, які вишивали ці рушники.

Хід уроку

I. Організаційний момент

II. Актуалізація опорних знань і вмінь

(Учні демонструють рушники, що принесли з дому, та розповідають про майстринь, що їх створили.)

III. Вивчення нового матеріалу

Розповідь учителя

Рушник завжди відігравав значну роль у житті українського народу: у церемоніях і обрядах, сімейних і державних святах.

З давніх-давен українці прикрашали предмети хатнього вжитку орнаментами, які були взірцем їхньої працьовитості та мистецьких здібностей. Ця потреба мала також магічний та релігійний зміст. Бажаючи прихилити до себе богів, люди закликали їх відповідними знаками-символами та оберегами.

Сьогодні вже не можна напевне сказати, кому першому спало на думку втілити в орнаменти красу навколишнього світу. Археологічні знахідки та літописи підтверджують, що всі візерунки в кераміці, килимах, різьбленні мають спільні риси.

Вишивати на Україні ніколи не припиняли. Упродовж віків українська вишивка постійно змінювалися та збагачувалася, але її головні мотиви залишалися незмінними.

Якщо уважно роздивитися візерунки, вони здаються дуже простими. Майстрині зображували насамперед явища природи та речі, якими люди користувалися повсякденно.

Поступово в різних регіонах України сформувалися свої характерні особливості орнаментів (геометричних і рослинних, з фігурками звірів та птахів, іноді вишивальниці створювали на рушниках складні багатофігурні композиції) та тільки їм притаманні технічні прийоми.

Основною прикметою народного орнаменту є ритм, такий самий, як у пісні. Як правило, один сегмент орнаменту можна

Приклади вишиваного вбрання. Закарпаття

повторювати до безкінечності або замкнути в єдине обрамлення і так завершити композицію візерунка.

Вишиваний рушник донині не втратив свого значення в побуті. І тепер ним прикрашають інтер’єри помешкань, вівтарі та ікони в церквах, він залишається атрибутом народних звичаїв та обрядів. На рушнику несли новонароджену дитину до хреста, на ньому проводжали людину в останній путь.

(Учитель супроводжує свою розповідь демонстрацією виробів або зображень різних видів рушників, що притаманні насамперед місцевій обрядовості, демонструє матеріали та інструменти для вишивання.)

IV. Закріплення вивченого матеріалу

Пояснення вчителя Найчастіше рушники вишивають хрестом, але на Полтавщині склався свій, незвичайний стиль вишивки. Контури візерунка вишивають тонкими лініями (стеблинкою), потім внутрішню площину зашивають різними геометричними фігурами (рисками, смужками, квадратиками, хрестиками). Усередині кожного контуру — свій візерунок.

(Учитель пропонує учням роздивитися зображення рушників виконаних полтавською гладдю, нагадує значення окремих елементів малюнка, звертає увагу на симетричність зображення щодо вертикальної осі.)

Геометричні орнаменти у вишивці різних регіонів України

Зразки візерунків для рушників у техніці полтавської гладі

Творче завдання Слово вчителя

Намалюйте на аркуші в клітинку візерунок для вишивки хрестом або полтавською гладдю.

(Спочатку учні виконують окремі елементи малюнка. Потім створюють власну композицію.)

Індивідуальна робота за творчим завданням Учні виконують роботу під керівництвом учителя.

V. Підбиття підсумків

Коментар

Під час виконання завдання учні мають демонструвати вміння створювати декоративну композицію в запропонованій техніці, свідомо використовувати знаки-символи.

VІ. Домашнє завдання

Обсяг роботи не дозволяє завершити роботу за один урок. Учням пропонується зробити це вдома.

Додатковий матеріал

На рушнику, вишитому світлими, веселими кольорами, без жодного чорного стібка, несли дитину до хрещення. Хресна мати готувала його заздалегідь, а загортаючи в нього немовля, примовляла «красну дорогу» новонародженому, щоб його життєвий шлях був таким же світлим і добрим, як той рушник. Після хресної купелі дитину знову загортали в рушник, а поверх нього кожен із хрещених батьків неодмінно клав золоту або срібну монету з побажанням добробуту. Цього рушника та монети не можна було нікому передаровувати. Вважали, що через те зломиться дорога життя.

Ліза С. (9 років) «До свята»

У першій половині XX століття рушник змінило чисте біле полотно, якого має бути непарна кількість метрів. З того полотна цій дитині шили сорочечки чи платтячка. У наш час новонародженим разом із монетою під час хрещення дарують цінну річ.

Не обходилися без рушника й обряди сватання та вінчання. У деяких селах, крім рушників для сватів, дівчина повинна була вишити ще дванадцять. Дванадцять дружок несли їх перед нею через усе село, якщо вона переходила жити до хати молодого, а скриню з посагом везли на возі. Якщо парубок ішов у прийми до тещі, то також відбувався урочистий похід через село, щоб усі бачили, яка молода працьовита і файна. Ось чому кожну дівчину привчали до вишивання змалку, в орнаменти вона вкладала своє бачення краси, але при цьому старалася зберегти деталі візерунка й мову знаків, які передавали з роду в рід.

Орнаменти на весільних рушниках вишивали геометричними або рослинними мотивами, часто із зображенням голубів, які в народних обрядах були символом кохання, чесності, щирості та вірності молодят.

Коли дівчина юною виходила заміж і ще не надбала традиційних дванадцяти рушників, тоді їх допомагали вишивати всі жінки роду, аби не було осуду, що дівчина лінива.

Найкращого рушника перші дружки стелили молодим під ноги під час вінчання в церкві, щоб їхнє подружнє життя було щасливим, а ще вірили — хто першим стане на рушник, той головуватиме в сім’ї. Цей звичай зберігся й дотепер. Молодих, які після вінчання поверталися додому, на порозі хати зустрічали батьки з короваєм на вишиваному рушнику та добрими побажаннями. Коровай прикрашали голубками, колоссям, квітками. Рушник, на якому ставали до шлюбу, завішували над образами або на видноті в світлиці.

* * *

Два кольори мої,

два кольори,

Оба на полотні, в душі моїй оба,

Два кольори мої, два кольори,

Червоний — то любов,

а чорний — то журба.

Д. Павличко