Проблема підвищення ефективності використання виробничих ресурсів є однією з ос­новних проблем економіки. Вона постає перед суспільством з моменту його ви­никнення. Однак питанню визначення самого поняття "ресурс" не приділялася належна увага. Більшість із дослідників виходять з того, що ресурсом є визначе­на субстанція, котру маємо і яка може бути використана.

Найчастіше в економічних дослідженнях важливі властивості ресурсів не бе­руться до уваги через відсутність їхнього дефіциту в умовах конкретної кон'юн­ктурної ситуації (вода, повітря, час, інфраструктура, робоча сила тощо). Таким чином, умовна детерміновність поняття "ресурс" зумовлює вихідні умови невиз­наченості проведення будь-якого виду робіт з ним. Тому виникає проблема фор­мулювання чіткого змістовного представлення ресурсу на такому рівні, щоб за­безпечити максимально повний облік можливих напрямків їхнього використання і взаємодії, а з іншого боку — не потонути у "безодні деталізації".[39 с.91]

На сучасному етапі специфічною рисою наукових досліджень простежуєть­ся відмова від категоріального апарату планування на користь проектного підхо­ду. У рамках сучасних досліджень з питань організації управління економіко-ви-робничими системами (і зокрема проектами) більшість авторів виходять з позицій однозначної визначеності логіко-категорійних характеристик поелементних складових таких систем, часто не надаючи питанню визначеності і зна­чущості складових елементів належної уваги, а спираючись на наявні теоретич­ні підходи. Так, підходи управління проектами' визначають п'ять основних керованих параметрів об'єкта: обсяги і види робіт; вартість, витрати за проектом; параметри часу, що включають терміни, тривалість і резерви виконання робіт, етапів, фаз проекту, а також взаємозв'язків робіт; ресурси, споживані для реалі­зації проекту, у тому числі: трудові, фінансові, матеріально-технічні (машини, ус­таткування, комплектуючі й деталі); якість проектних рішень, застосовуваних ре­сурсів, компонентів проекту. При цьому за кожною із зазначених складових (за винятком обсягів і видів робіт) помітне використання різних видів ресурсів.

Дехто з дослідників  визначає такі категорії ресурсів: матеріально-технічну, трудову і фінансову або: устаткування, роботи, послуги й інформацію.

Проте більшість літературних джерел не ставлять питання систематизації ре­сурсів на категоріальному рівні, а оперують ними лише у межах дослідження пев­них елементів проекту.

Значна частина досліджень, що найбільше торкаються характеристик ресур­сів, присвячені аналізу використання потенціалу. В окремих дослідженнях по­тенціалу найчастіше обґрунтовуються окремі категоріальні елементи ресурсних складових. Розкривається сутність ресурсів не лише з позицій їхньої наявності і можливості використання, а й з позицій доцільності їхнього застосування, ко­рисності, обмеженості тощо.

Таким чином, рівень опрацювання питання визначення головних ресурсних елементів виробничої системи та їхньої комплексної взаємодії несприятливо від­бивається на якісних передумовах планування, і глибше дослідження цієї проб­леми буде основою визначення й використання внутрішніх резервів, а отже, під­вищення ефективності функціонування економіко-виробничих систем.

Головним елементом життєздатності системи виробничого планування є гар­монійне поєднання використання економічних ресурсів. Значущість цієї тези ви­являється в реалізації принципу оптимальності планування. Оптимальність у ці­лому припускає забезпечення найефективнішого використання наявних ресурсів (визначення багатомірного оптимуму, виходячи з можливості їхнього залучення) за умови досягнення максимального ефекту для відповідного рівня планування. Планувати оптимальність використання ресурсів можливо, визначивши ієрархію їхньої цінності і закони заміщення. У сучасній теорії керування виробничими системами питанням оптимізації планування і можливостям заміщення ресурсів увага практично не приділяється. Причина тому — недосконалість критеріальної шкали оцінки економічних ресурсів. Наприклад, перед підприємством постає завдання виконання обсягу робіт величиною Q. Це може бути забезпечено як си­лами власних виконавців, так і з залученням додаткових сторонніх потужностей.

     За еквівалентної величини вартості кожної одиниці виконуваних робіт Q, на пер­ший погляд, для підприємства є однаковими альтернативи виконання робіт, ос­кільки їхня вартість і в тому, і в іншому випадку буде однакова. Це типовий приклад "приховування організаційного ефекту" при застосуванні методології статичного аналізу окремих показників. Відмінності у згаданих альтернативах ви­являються при порівнянні планів виконання зазначених робіт у динаміці еконо­мічного процесу: виявляється вплив двох факторів — фактора часу і фактора пе­ренесення моменту отримання ефекту на більш ранній термін.

Фактор часу визначає розбіжність у термінах виконання робіт Q одним або кількома підрядниками і визначає зміну вартості усього комплексу робіт за раху­нок часу заморожування капіталу у незавершеному виробництві. З іншого боку, вступає в дію фактор перенесення ефекту від запровадження об'єкта — резуль­тату робіт Q. Таким чином, якщо він потрібен зовнішньому середовищу (ринку), з'являється можливість більш раннього отримання ефекту від нього і, відповід­но, скорочення загального терміну окупності об'єкта.[39 с.100]

Наведений приклад наочно демонструє, що базис системи економіко-вироб-ничого планування на сучасному етапі потребує перегляду й розширення складу основних категоріальних елементів. Тобто розроблення будь-якого плану має здійснюватися з урахуванням ресурсних, організаційних, фінансових і часових обмежень у рамках єдиної стратегії їхнього використання. При цьому стратегія повинна забезпечувати відповідність тактичних елементів плану (конкретна фор­ма реалізації) майбутнім умовам його існування (можливість реалізації результа­тивних категорій плану в зовнішньому середовищі), причому має дотримувати­ся принцип оптимальності (через вибір найефективнішої форми, термінів, матеріально-виробничих ресурсів і схеми фінансування реалізації плану).